З 2015 року свято 14 жовтня стало державним і символічним для України.
5.ua підготував для вас історії хлопців та дівчат, які стали у лави воїнів і захищали кордони України проти сусіда-агресора аж до смерті.
АНДРІЙ ЛУЦІВ ТА ВОЛОДИМИР ІВАНИК
Андрій Луців та Володимир Іваник були давніми товаришами. Перший – до війни на Сході працював таксистом, другий – будівельником. Друзі вирішили повернутися до своїх занять після перемоги над ворогом. Разом ступили до добровольчого підрозділу. За три троки війни пліч-о-пліч пройшли найгарячіші точки Донбасу. Боронили Широкине, Піски й Донецький аеропорт. 21 червня 2017 року бойові побратими прийняли свій останній бій поблизу Авдіївки.
"Це було під час бою. Ворожий танк виїхав на позиції і почав обстрілювати позицію. Так сталося, що він прямою наводкою, пряме влучання, вцілив у наших хлопців. Вони билися до останнього", – розповів боєць Української добровольчої армії "Єгерь". Понад тисячу людей прийшли попрощатися зі своїми земляками. Андрія Луціва поховали у Бориславі. Йому було 39 років. А тридцятирічного Володимира Іваника – у сусідньому Стебнику, звідки той був родом. Обох провели в останню путь із військовими почестями.
У Львові 4 червня 2018 року попрощалися із військовослужбовцем 24-ї окремої механізованої бригади Юрієм Довгаником.
"Спочатку воювали на азовському узбережжі, потім на Донбасі, на Пісках. Cмерть усе-таки знайшла "Тихого" на Луганщині. Він був справжнім воїном революції, людина вмотивована, надійна", – розповів побратим загиблого "Барісич". Юрій Довганик був тяжко травмований 22 травня під час бойового чергування неподалік Горлівки. Пост, на якому він чергував, обстріляли з великокаліберної артилерії. Там 47-річний військовослужбовець пробув лише кілька днів.
До війська Юрій Довганик пішов добровольцем у 2014. Спочатку до добровольчого батальйону "Правий сектор", потім служив у складі 24-ї механізованої бригади.
"Чесний українець, який прагнув свободи нашій державі, готовий був покласти своє життя. І от ми зараз бачимо наслідки того, що відбулося. Патріот, щирий. Він воював і в добробатах, воював і в 24-й (механізованій бригаді – 5.UA), то був його свідомий вибір, він хотів закінчити ту справу, докласти своїх зусиль, звільнити Україну", – поділився побратим загиблого Богдан Яблуновський.
САБІНА ГАЛИЦЬКА
Закінчивши дев'ять класів сільської школи, дівчина вступила до медичного коледжу і здобула фах фельдшера. Рік пропрацювала акушеркою в сільській лікарні, а в квітні 2016 року підписала контракт і пішла до армії. У лютому цього року дівчину поховали. Рідні розповідають, що Сабіна не говорила, що рятує людей на лінії зіткнення. У дівчини залишилися батьки і 19-річний брат, який пішов служити до 95-ї десантно-штурмової бригади.
"Ці виродки пожалкують, що ступили на цю землю. Я до них прийду. Нехай чекають", – сказав брат Сабіни Павло Галицький. Військовослужбовці 10-ї гірсько-штурмової бригади зізналися – як могли оберігали 23-річну медсестру Сабіну. Але того дня вона наполягла поїхати до Катеринівки надавати допомогу цивільним. Попри домовленості про припинення вогню, бойовики поцілили з протитанкових ракет в автівку, в якій їхала Сабіна. Попрощатися з дівчиною прийшло сотні людей. Усі вони не могли стримати сліз.
ВЛАДИСЛАВ КАРПУН
У вересні цього року в Полтавській області провели в останню путь 20-річного Владислава Карпуна. Хлопець підписав контракт зі Збройними силами України, щойно став повнолітнім. Воював понад півтора року у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади стрілком зенітно-ракетного взводу.
7-го вересня дістав тяжке поранення, коли окупанти поблизу Новотроїцького стріляли з автоматичних гранатометів і великокаліберних кулеметів. Бійця відразу доправили до лікарні, але поранення виявилися несумісними із життям.
Владислава поховали в рідному селі в Котелевському районі Полтавщини. У нього залишилися дружина та піврічний син.
"Жодна смерть військовослужбовця ЗСУ не пройде безкарною для окупанта. Вічна пам'ять героям!", – наголосив побратим загиблого.
В'ЯЧЕСЛАВ КУЦМАЙ
Із 31-річним розвідником 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ В'ячеславом Куцмаєм попрощалися на Михайлівській площі в Києві. Військовий із позивним "Цинк" пішов боронити східні кордони держави в 2014-му році. Пройшов Іловайськ. Потрапив у заручники і був звільнений під час великого обміну.
Боєць загинув 21-го травня у бою за селище Південне, що неподалік окупованої Горлівки. Розвідник разом із побратимами отримали завдання перехопити диверсійну-розвідувальну групу ворога. Осколок гранати влучив чоловікові у скроню. Врятувати його не вдалося. Поховали розвідника на Лук'янівському військовому кладовищі Києва.
"Усе те, що потрапило в нього, повинно було влучити в мене. Ми спина до спини сиділи і він ці смертельні поранення отримав переді мною. Я – взагалі нічого. Він хотів одружитися, дуже порядним був" , – розповів побратим загиблого Микола Суховієнко.
Нагадаємо, раніше із 23-річним військовослужбовцем 24-ї механізованої бригади попрощалися в Чернівцях. Віктор Ферлієвич загинув 26 травня поблизу Горлівки.