ЧОМУ ЛЮДИ ЙДУТЬ У ПОЛІТИКУ?
Відповідно до теорії Зигмунда Фрейда, прагнення до політики виникає у людей з психологічними комплексами. «Ці люди в дитинстві відчували нестачу батьківської любові або уваги інших людей. Подорослішавши, вони захотіли її компенсувати. А один з кращих способів отримати загальну увагу – піти в політику. Так ці «недолюблені» в дитинстві люди отримують визнання і можливість самоствердитися», – пояснює політолог Максим Джигун.
Надалі такі політики стають яскравими ілюстраціями такого психологічного поняття, як «ефект зворотного результату». Це коли людина не змінює своїх переконань, навіть якщо отримує докази їх неспроможності.
ХТО З ПОЛІТИКІВ ДЕМОНСТРУЄ ЕФЕКТ ЗВОРОТНОГО РЕЗУЛЬТАТУ?
Деякі державні діячі схильні наполегливо домагатися своїх цілей. Навіть у тих випадках, коли об’єктивно у них немає шансів досягти бажаного. Максим Джигун як приклад наводить спробу Віктора Ющенка вдруге балотуватися на посаду президента. «У Ющенка в той момент були мінімальні шанси на перемогу. Але втриматися від участі в виборах він не зміг. Він взяв участь у них і отримав всього 6% голосів».
ЯК ВВОДЯТЬСЯ В ОМАНУ ВИБОРЦІ?
Виборці теж нерідко упираються в захисті своїх помилкових переконань. Максим Джигун наводить як приклад ситуацію з прихильниками Петра Порошенка. На початку свого президентства він переконував людей в тому, що підприємець з великим капіталом буде ефективним правителем. Порошенко наголошував, що у нього достатньо коштів, щоб не брати участь в корупційних схемах, а досвід управління підприємством допоможе йому ефективно керувати країною.
Однак з часом чимало виборців Порошенка побачили, що корупція процвітає, а реформувати систему управління так і не вдалося. Проте прихильники президента продовжували стверджувати, що він хороший управлінець і результати його діяльності з часом обов’язково проявляться.
ЧИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ АРГУМЕНТИ?
Психологи і соціологи неодноразово проводили експерименти, щоб зрозуміти механізм ефекту зворотного результату. Одне з таких досліджень провели в 2006 році американські вчені Брендан Найхен і Джейсон Райфлер. Вони запропонували учасникам експерименту прочитати дві статті. У першій була помилкова інформація про те, що США знайшли в Іраку зброю масового ураження, а в другій цю інформацію спростовували.
Потім вчені запитали, якій статті ті повірили. Виявилося, що люди вважали правдивим той матеріал, який відповідав їхнім переконанням. Але найбільше організаторів експерименту зацікавила поведінка людей, коли їм повідомили правду. Якщо переконання випробовуваних розходилися з реальністю, то вони не хотіли коригувати своє бачення подій. Навпаки, вони з більшою готовністю відстоювали свої помилкові переконання.
Цей експеримент довів, що об’єктивні докази рідко допомагають переконати людину, а в багатьох випадках лише підсилюють її віру в свою правоту.