Як знайти баланс між інтересами споживача і захистом прав національних виробників? Це питання є актуальним для багатьох країн, в першу чергу – розвинених.
Однак в Україні протистояння міжнародно-правового регулювання демпінгового імпорту, з одного боку, і конкурентного регулювання – з іншого, вийшло за рамки "класики жанру", перейшовши на абсолютно новий рівень.
Про що йдеться? Регулювання демпінгового імпорту – цим займається Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі – завжди спрямовано на захист інтересів національного виробника. Водночас конкурентне регулювання (ним займається Антимонопольний комітет) має на меті захист конкурентного середовища. А це вже невіддільне від захисту конкурентів нацвиробників.
Виникає суперечність.
Сам по собі демпінг в рамках захисту внутрішнього ринку – це типовий випадок недобросовісної поведінки одного гравця ринку (іноземного виробника) стосовно іншого (національного виробника). Однак не щодо кінцевого споживача, який зацікавлений у "більш дешевій пропозиції".
Тобто наявність альтернативної цінової пропозиції на товар, навіть якщо вона сформована в результаті демпінгового імпорту, може розцінюватися АМКУ як спосіб конкурентної боротьби між гравцями ринку, якщо це на руку кінцевому споживачу.
Звісно, тут ми зробимо виняток для випадків, коли занижену ціну пропонує компанія, яка займає монопольне становище на ринку – тоді вже навмисний демпінг набуває ознак зловживання таким становищем. Але і без цього винятку поле для конфлікту – надзвичайно широке.
І тут виникає дилема між АМКУ та Мінекономіки: що пріоритетніше – захист споживача чи вітчизняного виробництва?
"Скільки б цей товар не коштував, аби недорого"
Якщо не вдаватися в конкретні випадки порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, то за своєю природою "цінове змагання" між учасниками, в результаті якого формується ціна на товар, виглядає як цілком природне явище для ринку. Але чи можна назвати чесним змагання, в якому ціна імпортного товару нижча від собівартості товару національного виробника?
Якраз у розумінні антидемпінгового регулювання, яке базується на міжнародних нормах СОТ і національному законі "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", заходи проти демпінгу є не тільки способом торговельного захисту місцевого виробника, а й інструментом вирівнювання конкуренції на ринку.
Захисні заходи застосовуються у вигляді антидемпінгового мита на товар – об'єкт розслідування, що, по суті, є формою тарифного регулювання. Тобто вирівнювання ціни на товар імпортера відбувається до того моменту, як товар потрапляє на внутрішній ринок.
Здавалося б, які ще можуть виникнути проблеми після того, як баланс між ціною національного виробника та імпортера відновлений, і де ще криється конфлікт між двома сферами регулювання?
Але в українських умовах цього недостатньо.
На таку проблему вказує свіжа практика Антимонопольного комітету України, який, вперше за довгий час, "заявив" про свою позицію в одному з антидемпінгових розслідувань.
Так, АМКУ видав рекомендації українським виробникам, учасникам згаданого розслідування, під час проведення антидемпінгового розслідування і після його закінчення утриматися від встановлення таких цін, які не могли б існувати за значної конкуренції на ринку.
Іншими словами, АМКУ закликав виробників в Україні не підвищувати ціни. В разі найгіршого сценарію розвитку подій дії виробників з підвищення ціни можуть бути кваліфіковані відомством як антиконкурентні узгоджені.
І ось тут і виникає конфлікт.
Підвищення ціни національним товаровиробником є логічним наслідком введення антидемпінгових заходів, що цілком вкладається в концепцію антидемпінгового регулювання.
Тобто національний товаровиробник, зазнавши протягом тривалого періоду збитків через недобросовісний імпорт, розраховує їх компенсувати за допомогою підвищення ціни після застосування антидемпінгового мита. При цьому величина, на яку нацвиробник планує підвищувати ціну, як правило, відповідає або маржі збитку, або демпінговій маржі, встановленій міністерством.
Водночас те, наскільки "економічно обґрунтованим" є таке підвищення, залишається неясним, оскільки практика АМКУ і законодавство не регулюють це питання. Тому національний виробник, підвищуючи ціну, завжди бере на себе антиконкурентні ризики.
Пастка для нацвиробника
Ситуація ускладнюється тим, що національний виробник, у розумінні АМКУ, це завжди гравець з домінуючою часткою на ринку.
Водночас, в силу закону "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" і правил СОТ, національні виробники, по суті, змушені об'єднуватися в галузь (50% і більше від виробництва) для подання заяви про відкриття антидемпінгового розслідування, якщо вони прогнозують збитки або їх загрозу.
Подібні об'єднання завжди піддаватимуть критиці недобросовісні імпортери, які можуть вбачати в цьому змову національних виробників.
Але лише в Україні такі аргументи можуть знайти розуміння в органах влади.
У підсумку національний виробник потрапляє в замкнене коло.
Не об'єднавши зусилля, виробники, як правило, не можуть ініціювати антидемпінгове розслідування згідно з вищезгаданим законом. Та як тільки вони об'єднують зусилля, усі дії, які з цього випливають, можуть бути розцінені як антиконкурентні узгоджені.
Чи можливо вийти з цього замкненого кола? Це питання, актуальне для багатьох розвинених країн.
Цікавою з огляду на це є практика Євросоюзу, де Європейська комісія одночасно здійснює торговельний захист і захист конкуренції, кожним з яких займається незалежний профільний директорат – Directorate-General (DG TRADE і DG COMPETITION).
Тобто завдяки тому, що обидві функції виконує один і той самий орган (під егідою якого ухвалюються захисні торговельні заходи), національний виробник в Європі менше відчуває на собі існуючу суперечність двох правових концепцій.
А отже, національний виробник більш впевнений у тому, що, звернувшись до Єврокомісії, він не отримає від останньої фідбек у вигляді антимонопольного розслідування.
Повертаючись до українських реалій, для початку необхідно, щоб Мінекономіки та АМКУ визнали цю проблему і почали діалог про те, як знайти вихід.
Цього розуміння і цього діалогу на сьогодні поки що немає. І це створює проблеми для бізнесу.
Поки два регулятори не знайдуть баланс, ринок залишатиметься в стані невизначеності.
Олена Омельченко, партнер юридичної фірми "Ілляшев та Партнери", керівник практики міжнародної торгівлі
Ольга Самойленко, юрист антимонопольної практики юридичної фірми "Ілляшев та Партнери".
УП