У вівторок, 26 лютого, Печерський районний суд ухвалив узяти під варту колишнього начальника Генштабу ЗСУ Володимира Заману, який обіймав цю посаду з 2012 до 2014 року.
Генерал-полковнику висунули підозру в скоєнні державної зради. Нібито його дії призвели до зменшення боєздатності української армії. Втім, якщо слідство дійсно хоче з'ясувати справжні причини зниження боєздатності ЗСУ, то коло підозрюваних має бути істотно розширене.
Жертви програми
Екс-начальника Генштабу ЗСУ генерал-полковника Володимира Заману взяли під варту терміном на один місяць. Це рішення Печерський суд Києва ухвалив у ніч на 26 лютого. Замана був начальником Генштабу з лютого 2012 до лютого 2014 року. 19 лютого 2014 року на знак протесту проти втягування військових у протистояння на Майдані на боці силовиків Володимир Замана подав у відставку. Проте вже 22 лютого 2014 року, після перемоги Майдану, його призначили на посаду уповноваженого Верховної ради з контролю над діяльністю Міноборони. На цій посаді він пробув до червня 2014 року, застав і анексію Криму, і початок війни на Донбасі.
У понеділок, 25 лютого, головний військовий прокурор Анатолій Матіос повідомив, що Замані висунули підозру в державній зраді, яка була вчинена в змові з екс-президентом Віктором Януковичем. За версією військової прокуратури, дії пана Замани привели до зменшення боєздатності української армії. Зокрема, будучи начальником Генштабу, підозрюваний зменшив штат чинних військовослужбовців майже на 5 тисяч, курирував розформування 19 авіаційних частин, а також допустив зниження боєздатності українських частин Повітряних сил у Криму, підпорядкувавши їх командуванню ВМС.
На судовому засіданні з питання обрання запобіжного заходу Володимир Замана зазначив, що всі директиви, пов'язані зі скороченням особового складу частин і підрозділів, підписувалися нею на виконання вимог профільної Держпрограми. Зауваження генерал-полковника цілком обґрунтовано, тому що на той момент в Україні діяла, затверджена президентом Віктором Януковичем, Державна програма реформування та розвитку ЗСУ з 2012 до 2017 року.
У межах цієї програми передбачалося скорочення чисельності ЗСУ майже вдвічі. Зі 144 тисяч військовослужбовців у 2012 році, в 2017-му мало залишитися тільки 70. Замість цього передбачалося наситити армію сучасним озброєнням, істотно збільшити кількість бойових частин, а також відмовитися від строкової служби, повністю поклавшись на послуги мотивованих контрактників.
Процес формування цієї програми був публічним. Основні її тези були представлені 23 травня 2012 року на спеціальних парламентських слуханнях, які відбувалися за участю голови ВР Володимира Литвина й секретаря РНБО Андрія Клюєва. На слуханнях особливо наголошувалося, що в найближчі 5-7 років збройна агресія проти нашої держави, у формі локальної або регіональної війни «є малоймовірною». А значить, для реформування ЗСУ саме за запропонованими принципами ще цілком достатньо часу.
Життя швидко показало помилковість цих прогнозів. Але навряд чи відповідальність за ці помилки варто покладати лише на одного з генералів, який не ухвалював відповідних рішень на державному рівні.
Адже поступовий підрив боєздатності армії відбувався не лише в ті роки, коли президентом був Віктор Янукович. Зараз у парламенті сформована тимчасова слідча комісія, яка розслідує розкрадання в ЗСУ в 2004-2017 роках. Учасники комісії дійшли висновку, що вже з 2004 до 2010 року, коли міністрами оборони працювали Анатолій Гриценко, Юрій Єхануров і Валерій Іващенко, «відбувався масштабний розпродаж техніки та озброєння оборонного характеру».
Теоретично, кошти від продажу цієї техніки, а також іншого військового майна – землі, військових містечок, мали надходити до спеціального фонду Міноборони й бути одним із джерел фінансування Збройних сил. Але спеціальний фонд ніколи як слід не наповнювався.
Наприклад, згідно різним виданням «Білої книги» наповнення спецфонду в 2006 році становило 40,1%, в 2007-му – 32,6%, а в 2008-му – 62,2%. Природно, це заважало нормальному розвитку української армії. Тим часом, і в середині «нульових» діяла затверджена президентом Віктором Ющенком держпрограма розвитку ЗСУ на 2006-2011 роки. Вона також передбачала скорочення чисельності армії. Ця програма була профінансована лише на 75% і з цієї причини згорнута в 2009 році.
Україна – житниця Африки
А ось зброя розходилася дійсно величезними темпами. Їх можна оцінити за офіційними даними Держслужби експортного контролю. Ця організація відстежує міжнародні передачі товарів військового й подвійного призначення. Відкрита статистика Держслужби щодо обсягів міжнародної передачі озброєнь доступна з 2007 до 2017 року.
Згідно з цією статистикою, в 2007-2013 роках Україна відправила за кордон загалом 676 танків, 957 бойових-броньованих машин, 288 одиниць мінометів, ствольної і реактивної артилерії калібру понад 100 мм, 162 літака, 31 бойовий вертоліт (переважно штурмові машини Мі-24), один бойовий корабель (судно на повітряній подушці, яке купив Китай у 2013 році), а також 747 ракет і пускових установок. До цього переліку не ввійшли десятки тисяч одиниць стрілецької зброї.
Багато це чи мало? У «Білій книзі-2013» зазначена чисельність ЗСУ в останній передвоєнний рік. На озброєнні української армії тоді перебувало понад 700 танків, понад 2000 бойових броньованих машин, 190 транспортних і бойових літаків, 80 вертольотів, понад 400 одиниць ствольної й реактивної артилерії й 22 бойових кораблі та катери. Це означає, що тією кількістю техніки, яке пішло за кордон тільки в 2007-2013 роках, можна було озброїти ще один штатний склад української армії. Але ж зброя продавалася за кордон і до 2007 року, і після 2013-го.
Втім, у 2014-2017 роках кількість техніки, що продається, поступово скорочувалася – очевидно, виконувалися ще передвоєнні контракти. І, нарешті, в 2017 році в звіті Держслужби експортного контролю значилися лише 16 танків «Оплот», проданих до Таїланду за старим контрактом, укладеним іще в 2011 році.
Зброю, що дісталася в спадок від СРСР, Україна активно постачала до Азербайджану, Грузії, Кенії, Конго, Нігерії, Судану, Ефіопії та інших країн ближнього й далекого зарубіжжя. До Іраку та Таїланду, як правило, йшла нова бронетехніка, виготовлена вже в незалежній Україні. Це БТР-3 і БТР-4, а також танки «Оплот». Поодинокі зразки нашої техніки купували США. І, нарешті, досить великим покупцем була Росія. Так, у 2007 році РФ придбала в нас 100 одиниць авіаційних ракет Х-59.
Як бачимо, тривалу історію зниження боєздатності української армії не можна обмежувати лише 2012-2014 роками, коли Генштаб очолював Володимир Замана. Розпродажі та розкрадання відбувалися під прикриттям державних програм реформування та розвитку Збройних сил, які обговорювалися й ухвалювалися на найвищому рівні. А значить, коло людей, яким потрібно ставити питання для встановлення істини в цій справі, має бути істотно розширене.
Ігор Вєтров, "Слово и дело"