Через майже чотири місяці після керченських подій Захід таки спромігся щось зробити
25 листопада російська берегова охорона пішла в атаку та нелегально захопила три українські морські судна в міжнародних водах Чорного моря. 24-х українських моряків арештували за перетин російських територіальних вод і ув’язнили в московському Лефортово.
Українські моряки на українських суднах направлялись з одного українського порту в інший, рухаючись українськими чи міжнародними водами. Вони не зробили нічого поганого.
Важливо розуміти, що Росія робить в Чорному морі. Росія хоче перетворити велике Азовське море зі спільної російсько-української водойми, як це було погоджено в 2003 році двостороннім договором, на виключно російську територію. Міжнародні доставки у двох важливих українських комерційних портах – Маріуполі та Бердянську – все більше утискаються та затримуються через російські інспекції.
Багато з тих, хто підтримує Україну, відразу закликали до жорстких західних санкцій для Росії, аби стримати Кремль від подальшої агресії на Азовському морі та звільнити 24 українських моряків, але бажання так і залишались бажаннями.
15 березня, майже через чотири місяці після керченських подій, Захід таки спромігся щось зробити.
Єдиний позитивний момент полягає в тому, що це були координовані дії США, ЄС і Канади. Це продемонструвало відродження альянсу Заходу, який президент Дональд Трамп вже надто очевидно хотів потопити. 6 квітня 2018 року США ввели суворі санкції проти Росії без будь-якого погодження зі союзниками.
Координування санкцій цього року стало значним покращенням, але є й багато негативних моментів.
По-перше, санкції 15 березня з’явились занадто пізно, щоб створити враження якоїсь серйозної політики. Московські фондові та валютні біржі зустріли ці незначні санкції невеликим підвищенням курсу.
По-друге, жодна важлива людина чи підприємство не підпали під санкції, оскільки останні були дуже обмежені. Американські санкції, які були найбільш серйозними, вдарили по 6-х особах та 8-х підприємствах, жодне з яких невідоме поза обмеженим колом експертів.
Європейський список виглядає ще менш вражаючим. Він не містить найважливішого імені в американському списку – Геннадія Медведєва, заступника директора Прикордонної служби ФСБ (Російська берегова служба підпорядковується ФСБ). Повідомляють, що фіни не хотіли підводити його під санкції, оскільки він потрібен їм для двосторонніх переговорів.
Фінську позицію стає дедалі важче підтримувати. Два найближчих путінських поплічники, Геннадій Тимченко і Борис Ротенберг, уникли європейських санкцій, тому що в 90-х отримали фінське громадянство. Замість захищати обох на міжнародному рівні, чому Фінляндія не позбавить їх сумнівно здобутого громадянства? Боягузтво – не дуже вражає у санкційній політиці.
Тим часом Олег Дерипаска демонструє слабкість уряду США. Після того як чотири його компанії викреслили зі списку Міністерства фінансів США, нині він наважився на сміливий крок, якого ніхто досі не робив: позивається до цієї інституції за те, що та лишила його $7,5 млрд. Що ж, скоріше за все він програє американському міністерству, та як він узагалі може подавати на них у суд, якщо йому не дозволено мати жодних фінансових відносин з американцями?
Ці скромні американські санкції для Росії – наслідок політики адміністрації Трампа.
По-перше, після своїх суворих санкцій 6 квітня 2018 року США протистояли своїм європейським союзниками і призвели до великої смути на глобальному ринку алюмінію. Ці погано сплановані санкції не можна було повторювати, але можна було б пом’якшити.
По-друге, ці санкції позбавили європейських союзників упевненості в адміністрації Трампа. Як наслідок, європейці стали дуже критичними до будь-яких американських пропозицій та надавали перевагу мінімізації санкцій. США зрозуміли, наскільки слабкими були їх санкції без координації з ЄС, тож спробували повернутись до співпраці.
Природним наслідком стали менш ефективні та більш затримані в часі санкції. Ввівши їх так пізно і так мало, Захід віддав президенту Володимиру Путіну перемогу в Керченській протоці та Азовському морі.
Переклад НВ