Оглядач Без Табу розбирає історію з викраденням російськими спецслужбами Павла Гриба і констатує, що гібридна війна проти України вступає в нову фазу.
Росію останнім часом є за що подякувати, як парадоксально це прозвучить.
Якби не ініційоване Володимиром Путіним російське вторгнення в Крим і на Донбас, багато українців навряд чи переглянули свої життєві принципи. А про різкої переорієнтації на Захід і спроби влаштувати «рішучі» реформи навіть говорити не довелося.
Проте з людським безглуздям і надто скромним професійним рівнем спецслужб навіть така емоційний струс вдіяти нічого не змогла. Більш того, ворог вперто використовує ці недоліки в свою користь.
Лише на минулому тижні країну сколихнула новина про трьох ветеранів АТО з Дніпропетровської області, які не змогли знайти себе на «громадянці» в рідних краях і вирішили спробувати щастя на заробітках у Росії. На щастя, трійця вже в Москві відчула недобре і повернулася на батьківщину.
Інтуїція їх не підвела – ФСБ потрібні були козли відпущення з українськими паспортами та посвідченнями УБС, на яких можна було б повісити скільки завгодно терактів.
Хтось навіть встиг поіронізувати: мовляв, коли б ще у заслужених вояк з'явилася можливість бути присутніми на одній прес-конференції з самим головою СБУ Василем Грицаком? Як кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло.
В історії 19-річного Павла Гриба до щасливого кінця, на жаль, поки що далеко. Як не прикро це визнавати, але оновлена і перейменована чверть століття тому версія КДБ спрацювала на подив ідеально.
По-перше, викрадення сталося в день головного державного свята України – про кохання «конторських» до подібних символічних жестів відомо давно, і ця традиція все ще жива. Мовляв, ворогові так в два рази дошкульніше і неприємніше.
По-друге, російським вдалося з максимальною ефективністю використовувати соціальні мережі власного виробництва. Адже воно як вийшло: юнак саме там шукав собі цікаву співрозмовницю і нарешті знайшов.
Націоналізм, патріотизм, інші скоріше політичні, ніж романтичні теми – загалом, слово за слово, і молодь условилась зустрітися в Гомелі. Але чекала там хлопця зовсім не «маленька дівчинка з поглядом вовчиці», а «сірі вовки» з корочками ФСБ. Арешт, термінова транспортування в Краснодар, пред'явлення звинувачень у тероризмі...
Увага, питання: вам все ще хочеться скаржитися на президента і його указ про блокування окремих інтернет-ресурсів?
По-третє, дуже схоже на те, що вели російські спецслужби чергового заручника довго і ретельно. Сам по собі він особливого інтересу для ворога не представляє: інвалід з дитинства, АТО не брав ніякої цінної інформацією не володіє.
Інша справа – його батько, колишній прикордонник Ігор Гриб, який останнім часом займався організацією капеланської служби в українських силових структурах.
Не спробувати витрусити з людини що-небудь важливе було б просто несерйозно. Не на роль нової Надії Савченко його сина примітили, насправді.
Відверто кажучи, у найбільш незручному положенні в даному випадку виявилася зовсім не Україна. Син офіцера в руках ФСБ – це, звичайно, погано, але мова йде про одну людину. А от Білорусь вляпалася, що називається, стовідсотково.
Офіційний Мінськ нині скидається на заслуженого радянського пенсіонера, який від безвиході змушений здавати кімнати занадто великий для нього квартири порядним начебто постояльцям.
А потім раптово (не для всіх, звичайно) з'ясовується, що квартиранти виявилися бандитами і нелюдами, яких ще пошукати треба. Стандартний і нормальний сюжет для якогось пострадянського детектива, але не для міждержавних відносин.
По суті, версія щодо активної групи російських «комітетчиків», що ведуть свою гру на території Республіки Білорусь з мовчазного дозволу місцевих властей, отримала незаперечне підтвердження.
Так і хочеться запитати тих, хто після військового параду на День Незалежності кричав про «американської окупації»: чи бачили ви, щоб агенти ЦРУ розсікали по українських містах і селах, відловлюючи цікавих їм громадян Росії, які нещодавно перетнули кордон? Ось саме, що ні. От і думайте, хто кого насправді затягнув у неволю.
Чомусь здається, що Гриб-молодший в катівнях путінського режиму пробуде не так довго, як вважають затяті песимісти. Москва цілком може зробити Києву пропозицію, відмова від якого можна буде прирівняти до злочинної халатності по відношенню до громадянина України.
А варіанти для обміну адже є: взяти хоча б російського власника іпотеки Віктора Агєєва, за яким плаче не тільки розпіарена журналістом Каныгиным мати, але і гуманний український суд. Не варто дивуватися, якщо все так і закінчиться розміном один в один у дусі «Шпигунського мосту» з Томом Хенксом.
Нас знову переграли – неприємно, звичайно, це визнавати, але саме так і виходить. Доки наші люди будуть в кращому випадку озиратися на північно-східного сусіда, а то й зовсім не відривати очей, ризик повторення подібних неприємних прецедентів буде досить високим. Та й пошуки великої і чистої любові, як бачите, далеко не завжди призводять ввечері на сінник. Не на інстинкти тут треба покладатися, а на світлий розум.