Глава Офісу президента монополізував міжнародні питання
Відверте втручання в діяльність Міністерства закордонних справ з боку голови Офісу президента Владимира Зеленського - беспрецедентне. Про те, які ризики несе для України те, що важелі впливу на міжнародну політику опинилися в руках Андрія Єрмака, пише "Апостроф".
Довга політична тінь Єрмака
Традиційно очільники Офісу/Адміністрації/Секретаріату президента попри відсутність у Конституції жодних згадок про цей орган завжди були сильними гравцями на внутрішній арені. Але Андрію Єрмаку, незважаючи на корупційні скандали, куди він потрапив разом зі своїм братом, вдалося повністю залишити в тіні своєї постаті людей, відповідальних за зовнішню політику України — очільника МЗС, віце-прем’єрів і, до певної міри, навіть самого президента. Усе це призвело до закономірної критики та звинувачень у тому, що Єрмак, якому Зеленський не соромиться повсюдно зізнаватися в необмеженій довірі, тримає президента в "теплій інформаційній ванні", а сам мало не одноосібно розпоряджається зовнішньою політикою України.
"Тип відносин "продюсер-виконавець" залишається актуальним для президента і очільника його офісу. Не кажучи вже про психологічний момент — великий Єрмак затіняє та захищає маленького Зеленського. Звісно, приклад Богдана показав, що Зеленський все ж спостерігає за розвитком подій, і в разі переходу Єрмаком червоних ліній, він цілком може повторити долю свого попередника. Питання лише в тому, де президент провів ці лінії", - сказав "Апострофу" політолог та оглядач Олексій Арестович.
Як би там не було, але у медійному просторі Андрій Єрмак вже явно став особою номер 1 в зовнішній політиці України. Важко знайти заголовок про підсумки засідання ТКГ у Мінську, які б не починалися із слів "Адрій Єрмак відвідав/зустрівся/підписав". Це ж стосується і недавньої поїздки української делегації до Німеччини та Франції, де голова Офісу фактично виступив як головна дійова особа. І це при тому, що делегації, відповідно до писаних і неписаних правил, завжди очолювалися особами, які, на відміну від Єрмака, мають повноваження представляти Україну на міжнародній арені.
"Президент чітко повідомив, що призначає на відповідальні посади людей, яким довіряє. Свою довіру до пана Єрмака він неодноразово підтверджував. І те, що у зовнішньополітичній активності очільник Офісу президента перетягує на себе ковдру — це повністю відповідальність міністра закордонних справ. Коли я очолював МЗС, то не дозволяв подібних речей", - сказав колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко в коментарі "Апострофу".
Схожу думку у розмові із “Апострофом” висловив і Микола Капітоненко, експерт з питань міжнародної політики МЦПД. "Те, що МЗСу не вистачає активності, є багато в чому його власною провиною. Протягом багатьох років у міністерстві формувалася традиція дуже інертної політики. Як наслідок, ми отримали роздутий та малоефективний штат, перехопити ініціативу у якого для Офісу президента не стало проблемою".
В обіймах дипломатичного протоколу
У тому, що президент так багато довіри вклав у людину, що обіймає позаконституційну посаду, ховається декілька проблем. Справа в тому, що зовнішня політика — процес багатосторонній, і має значення не лише те, що про Єрмака думає Зеленський, Кулеба чи будь-який інший "топ" в Україні, а й те, яку думку про це складають наші міжнародні партнери та наші вороги.
"Не хотілося б порівнювати Україну із банановою республікою, але десь так і виходить. Тому що коли очільник Офісу президента так багато уваги приділяє вирішенню найгострішої нашої зовнішньої проблеми — конфлікту із Росією, це не може не викликати питань у наших партнерів. Адже за великим рахунком це свідчить про те, що у Володимира Зеленського відсутнє власне бачення і він повністю довіряє пану Єрмаку. Який, хоча і є юристом-міжнародником за освітою, демонструє повну відсутність досвіду дипломатичної діяльності. Крім того, як людина з-поза зовнішньополітичних структур, Андрій Єрмак не має права підписувати жоден документ, який потребуватиме ратифікації. Подібна ситуація не може не здаватися дуже дивною для наших міжнародних партнерів", - зазначає директор Інституту світової політики Євген Магда в коментарі "Апострофу".
На щастя, поки що довіра Зеленського до Єрмака не переважила дипломатичних протоколів. І очільник Офісу президента хоч і роз'їжджає світом, але ставить свої підписи тільки під тими документами, де має на це право. І ходить на зустрічі тільки із рівними за статусом особами — різноманітними радниками та заступниками. "Андрій Єрмак поки що завіряв підписом лише документи із засідань ТКГ у Мінську, де президент визначив його як головного відповідального. Під час поїздок до Німеччини та Франції делегації очолювалися віце-прем’єром. А те, що значна медійна увага була приділена саме Андрію Єрмаку — це радше провал комунікацій, але аж ніяк не зовнішньої політики. До того ж, президент визначив пана Єрмака як свого головного комунікатора по Нормандському процесу. У Франції відповідна зустріч була із радником президента Макрона, і делегувати на неї міністра чи віце-прем’єра було б невідповідно їхньому статусу", - пояснила директор безпекових програм "Української призми" Ганна Шелест.
Зеленський та Єрмак: довіра проти логіки
Те, що критично важливими проблемами переговорів із Росією на усіх рівнях — від таємних неформальних зустрічей до організації самітів у "Нормандському форматі" - займається людина без дипломатичного статусу, може бути своєрідним способом перестрахуватися. Адже не секрет, що тема війни на Сході є дуже чутливою для суспільства. І в разі "зашквару" і переходу так званих "червоних ліній" у діалозі з РФ, президент завжди може сказати, що очільник Офісу не мав відповідних повноважень. І відіграти їх назад.
"Питання, якими займається Єрмак, занадто ризиковані та чутливі. І бажання Зеленського зняти із себе відповідальність є цілком природнім. В низці моментів рішення, які ухвалював Андрій Єрмак, відкочувалися на основі формулювань про відсутність у очільника Офісу зовнішньополітичних повноважень. Але така стратегія є доволі ризиковою, адже вона в значній мірі знижує довіру до України як до рівнозначного учасника переговорів", - описав ситуацію Микола Капітоненко.
"Те що Єрмак має вплив на прийняття зовнішньополітичних рішень неспівмірних своїй посаді є очевидним. І це є серйозною проблемою. Адже демократія — це дотримання процедур. А пошук можливостей обійти процедури та забезпечити простір для політичних маневрів — сигнал про слабкість країни та її невпевненість у своїх силах. Тому плюсів на міжнародній арені така ситуація Україні явно не додає", - говорить Євген Магда.
Є й інша проблема. "Андрій Єрмак — дуже неоднозначна фігура. З одного боку, його звинувачують ледь не в тому, що він дійсний агент російського ГРУ. З іншого, всі призначення в сферу зовнішньої політики, які пройшли через співбесіду у Єрмака, доволі адекватні. Втім, факт залишається фактом — у Єрмака були дуже значні бізнесові інтереси в Росії. Він брав пряму участь у процесі рокіровки Суркова на Козака і зростанні впливу "поміркованої" башти Кремля. І яку гру Єрмак веде із цією баштою - невідомо", - зазначив Олексій Арестович.
Проблеми поглиблює і те, що Єрмак почав впливати на кадрову політику в системі МЗС. Як вже писав "Апостроф", нещодавнє призначення послом України у Франції скандального дніпровського бізнесмена Вадима Омельченка, який до дипломатії немає жодного відношення, теж не обійшлося без особистого втручання Андрія Єрмака. Чого чекати від діяльності аматора в одній з ключевих країн Європи? І лише питання часу, коли подібні дії людини, яка зараз фактично керує зовнішньою політикою України, призведуть до міжнародних скандалів.
Але коли це обернеться проблемами, ціну за несвідомі помилки або умисні шкідливі дії очільника офісу доведеться платити не Єрмаку і навіть не Зеленському. Розплачуватися буде вся українська держава...