15 жовтня Подільський районний суд м. Києва зобов’язав активіста ВО «Свобода» Олександра Аронця виплатити 50 тис грн. моральної компенсації народному депутату від Партії регіонів Інні Богословській.
Провина Аронця полягає в тому, що він дозволив собі назвати Богословську «відьмою» на власній сторінці у Facebook.
Богословська образилася через те, що влітку Аронець написав у «Фейсбуці» і «Твіттері», що під час бійки у парламенті 6-го червня Богословська вкрала натільний хрестик у свободівця Олега Гелевея. Потім хрестик свободівцю повернули. Його приніс комуніст, та Богословська вирішила довести справу до кінця і покарати Аронця за образу.
«Якщо розмовляти виключно юридичною мовою, мій допис на фейсбуці – це сатира. Але з іншої сторони мені дійсно зателефонував Олег Гелевей, який сказав, що Богословська в нього зірвала хрестик і, по суті, вкрала. Він подав заяву про злочин. Була відкрита кримінальна справа за цим фактом, але, звичайно, міліція не знайшла складу злочину. Я як свідок виступав у тій справі, бо я з балкону дивився на це і бачив, як Богословська шарпає. Про це я і написав на блозі, але у комічній формі. Тому це є черговим яскравим прикладом вибіркового правосуддя.», - розповів Аронець «Главкому».
Майже одночасно у Харкові завершився інший суд, який теж стосувався висловлювань у соцмережах, але відповідачем був губернатор Харківщини Михайло Добкін. До нього позивався грецький футбольний клуб ПАОК, який вимагав стягнути з Добкіна 2 грн моральної компенсації за те, що той обізвав футболістів і президента клубу «уродами», «негідниками» і «мудаками». Однак до Михайла Марковича суд був більш лояльний, аніж до Аронця: позив ПАОКа суддя повністю відхилила.
Ці два судові рішення, винесені майже одночасно, набагато красномовніше ілюструють поняття «вибіркового правосуддя», аніж навіть справа Юлії Тимошенко.
У випадку з Аронцем суддя не лише відмовився залучити до справи свідків, але й забула поцікавитися обґрунтуванням суми позову. «Суд відмовився залучати до справи свідків – це перший кричущий момент. Суду не було цікаво, що там відбувалося насправді, йому цікаво було засудити мене. В аналогічних рішеннях щодо друкованих ЗМІ присуджують ну тисячу гривень, ну дві, три… Але 50 тисяч? Мій блог не є ЗМІ, лише деякі ЗМІ мій допис передрукували», - дивується Аронець.
За його словами, існує судова практика, коли при розгляді таких справ суд долучає до процесу у якості співдоповідача і засіб масової інформації, який надав автору можливість розмістити допис. «Свобода» вимагала запросити до відповідальності Facebook і Twitter, але суд відхилив це клопотання. Аронець впевнений, що Європейський суд з прав людини скасує рішення українських судів у цій справі.
За побиття двох журналістів відомий «громадський активіст» Вадим Тітушко отримав умовний термін та заплатив лише трохи більше 2 тис грн. компенсації. Порівнюючи зі справою Аронця, чи слід розуміти це так, що писати у блозі слово «відьма» - значно серйозніша провина, аніж привселюдне побиття журналістів під час виконання ними своїх професійних обов’язків?
Упередженість суду – не тільки абсолютно очевидна, але і не випадкова. Простір інтернету загалом і соціальні мережі зокрема досі залишаються поза контролем офіційної влади, постійно вносячи елементи дестабілізації системи абсолютної влади, збудованої в Україні зусиллями команди Віктора Януковича.
Спроби опанувати інтернет влада робить постійно. Лише цього року до парламенту принаймні двічі потрапляли законопроекти, покликані упорядкувати і взяти під контроль веб-простір. У березні МВС намагалося протягнути закон «Про кібернетичну безпеку України», а влітку «регіонал» Володимир Олійник пропонував внести зміни до Закону «Про захист суспільної моралі», які б дозволили судам вирішувати, чи містить поширена інформація ознаки порушення законів, і на цій підстави змушувати ЗМІ знімати статті з сайтів. Вочевидь, у своїй спробі регулювати інтернет-ЗМІ українська влада тяжіє до досвіду тоталітарних Росії і Білорусі, де ця сфера зарегульована і повністю підконтрольна державним органам, що використовують законодавство у якості важеля тиску та репресій. Хоча, наприклад, у набагато більш демократичних США та Великобританії взагалі не існує окремого законодавства, яке б унормовувало діяльність користувачів у інтернеті.
Однак після рішення суду у справі позову Богословської до Аронця потреба ухвалювати більш жорстке законодавство щодо контролю над інтернет-простором – відпала. І правда, навіщо здіймати галас, підставлятися під критику з боку опозиції, міжнародної спільноти, вести якісь переговори про підтримку законопроекту голосами (і без гарантії успішного проходження) – якщо досить взяти під повний контроль усі суди, а далі хоч цілими вагонами клепати такі ухвали з захмарними сумами компенсацій?
Видається за ймовірне, що таким чином влада готується до президентських виборів 2015 року. Їх ціна буде настільки високою для усіх зацікавлених сторін, що зовсім не важко уявити, як, наприклад, Печерський суд виписує Яценюку (Кличку, Тягнибоку чи комусь іще) штраф у 250 тис грн. не за образу честі і гідності, а вже за одне лише припущення, що вибори могли бути фальсифіковані. Адже таке припущення завдає шкоди репутації української влади!
Страхи Януковича зрозумілі. У 2011 році в Єгипті сталася ціла революція через Facebook. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці, а влада виявилася неспроможною зупинити розповсюдження інформації, яка поширювалася через соціальні мережі. Президент країни мусив піти у відставку.
Немає жодної причини, через яку щось подібне не може статися в Україні. Саме тому діюча влада боїться інтернету, інтернет-ЗМІ та соціальних мереж більше, аніж мітингів опозиції. Під час спроб закрити відомий файлообмінник ex.ua Україну накрила хвиля спонтанних кібератак на сайти органів державної влади. Впродовж кількох діб «лежали» сайти міністерств і відомств, навіть партійний сайт «регіоналів» не подавав жодних ознак життя. І не те щоб українці були настільки масово освічені у нюансах хакерства – просто заклики і алгоритми дій блискавично розліталися інтернетом через соцмережі.
Однак наразі взяти під контроль інтернет українська влада нездатна. Їй під силу лише каральні акції постфактум. Можна лише уявити, як би сміявся власник Facebook Марк Цукерберг, якби отримав листа з повісткою до Подольського районного суду у якості співвідповідача за позовом Богословської до Аронця.
Тому органи державного контролю йдуть іншим шляхом: якщо неможливо обмежити доступ до обміну та поширення інформації, то потрібно хоча б залякати тих, хто цього потребує.
Олексій Бик
Джерело