Обережна позиція України по ситуації в Білорусі, особливо на контрасті з жорсткою лінією Євросоюзу, викликала багато критики всередині країни. Закликавши білоруську владу припинити насильство щодо мирних демонстрантів і піти на діалог із суспільством, офіційний Київ так і не заявив про своє невизнання президентських виборів 9 серпня.
Чому українська влада зайняла таку позицію і яких кроків від неї можна чекати далі – в матеріалі РБК-Україна.
Події в Білорусі дуже швидко вийшли в топ як мінімум європейського порядку денного. Навіть попри літній відпускний період і загальну бюрократичну неповороткість Євросоюзу, реакція на масові протести після виборів 9 серпня і їх жорстоке придушення владою була досить швидкою.
Вже 11 серпня ЄС визнав, що білоруські вибори не були вільними і справедливими, засудив "непропорційне і неприйнятне насильство" проти протестувальників і заговорив про персональні санкції. 14 серпня було вирішено не визнавати офіційні результати виборів, згідно з якими Олександр Лукашенко здобув перемогу з результатом у 80% голосів.
19 серпня за підсумками позачергового дистанційного саміту Євросоюз остаточно відмовився визнати білоруські вибори і закликав провести нове голосування. Від білоруської влади в черговий раз зажадали знайти мирний вихід з політичної кризи і почати діалог з протестувальниками. Запущено процес підготовки персональних санкцій проти білоруських чиновників і силовиків.
Західні сусіди Білорусі, Польща і країни Балтії, з перших днів кризи зайняли ще більш жорстку позицію. В першу чергу, це стосується Литви, яку з Білоруссю пов'язує багатовікова спільна історія. Ще 14 серпня литовський президент Гітанас Науседа заявив, що його країна більше не вважає Лукашенка легітимним главою білоруської держави. А 19 серпня його і зовсім оголосили персона нон-грата в Литві, разом з трьома десятками інших білоруських чиновників.
Справа принципу
На цьому тлі позиція України виглядає набагато більш обережною. 10 серпня президент Володимир Зеленський закликав білоруську владу припинити застосування сили і звільнити всіх затриманих. Глава МЗС Дмитро Кулеба разом з литовським і польським колегами виступив з аналогічною заявою, підкресливши свою готовність стати посередником у вирішенні конфлікту.
Протести в Білорусі набирали хід, з'явилися перші жертви й нові свідчення жорстокості білоруських силовиків. Отже, і заяви європейських країн на адресу Лукашенка ставали все жорсткішими. Україна ж в основному лише закликала сторони конфлікту до "мирного діалогу" і "припинення насильства проти мирних протестувальників".
Причиною такої обережності найчастіше називали історію із затриманими в Білорусі незадовго до виборів бойовиками ПВК Вагнера. Україна відправила офіційний запит на їх екстрадицію і, ймовірно, не хотіла загострювати ситуацію. Але 14 серпня "вагнерівців" передали Росії. Причому українську сторону про це навіть не повідомили – про таке рішення Мінська в Києві дізналися з повідомлення прес-служби російської Генпрокуратури.
Паралельно Лукашенко почав регулярно згадувати Україну серед країн, які нібито розпалюють в Білорусі громадянський конфлікт і прямо втручаються в її внутрішні справи. "Україна, її керівництво, наказують нам провести нові вибори", – заявив білоруський президент 16 серпня.
Звісно, ні про який "наказ" щодо виборів з боку України мови взагалі не було. "Ми обурені тим, що президент дружньої нам держави звинувачує українців у дестабілізації ситуації в Білорусі", – заявили в МЗС 14 серпня. 17 серпня було вирішено відкликати українського посла Ігоря Кизима "для консультацій" у зв'язку з "неприпустимими діями Мінська".
Але ось суто політичні аспекти білоруського конфлікту в Києві коментують дуже обтічно. "МЗС України констатує, що офіційно оприлюднені результати виборів президента Республіки Білорусь не викликають довіри в білоруському суспільстві. Ми в цілому поділяємо позицію, висловлену Європейським Союзом щодо виборів у Білорусі", – заявили в дипломатичному відомстві 15 серпня, не конкретизуючи.
Така акуратність Києва на тлі жорсткої лінії Євросоюзу викликала чимало критики всередині самої України. "Якщо вже не хотілося займати якусь певну позицію в цій історії, тоді треба було би взагалі утриматися від коментарів, заявивши, що "ми вивчаємо ситуацію", – сказав РБК-Україна дипломат і екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.
"Наші заяви настільки обтічні, що вони по суті ні про що. Позитиву це не несе. Нічого смертельного, але і нічого, що викликає повагу. Але з часом нам все ж доведеться визначитися, який сигнал ми хочемо продемонструвати світу", – додав він.
Критики здебільшого оперують двома аргументами. Перший – суто ціннісний. Українці у своїй новітній історії двічі виходили на Майдани, як раз відстоюючи своє право на чесні вибори, демократію і свободи. І підтримати сусідній народ в таких прагненнях – справа принципу.
Другий момент – прагматичний. Якщо Київ і далі хоче домагатися від Євросоюзу продовження санкцій проти РФ за її агресію проти України, то було би логічно солідаризуватися з Брюсселем щодо Білорусі. Адже в обох випадках йдеться про порушення загальноприйнятих у цивілізованому світі норм, стандартів і правопорядку.
"Наша позиція непослідовна. Країни ЄС і НАТО пішли одним шляхом в оцінці ситуації в Білорусі, а ми пішли в іншу сторону. Вони розцінять це так, що ми говоримо і пишемо одне, заявляючи про євроінтеграцію, а потім робимо інше", – пояснив виданню екс-посол України в Білорусі Роман Безсмертний.
Вразлива позиція
Лінію поведінки стосовно Білорусі розробляють в Офісі президента, а не в МЗС, підтвердили співрозмовники видання в обох структурах.
"Ми знаходимося в набагато більш вразливій позиції, ніж Євросоюз, ніж, наприклад, Німеччина. У нас з одного боку – Донбас, з іншого – Крим, з третього – Молдова з Придністров'ям, а на півночі – більше тисячі кілометрів кордону з Білоруссю. І у всіх випадках ми маємо справу з одним геополітичним гравцем – Росія позиціонує себе як фактичного "менеджера" ситуації в Білорусі. Тому ми можемо дозволити собі менше, ніж ЄС", – зазначило РБК-Україна джерело в ОП.
За його словами, на Банковій бачать прямий зв'язок між позицією України щодо білоруського конфлікту і діями РФ, зокрема, на Донбасі. І різкий "наїзд" на Лукашенка може обернутися черговою ескалацією на фронті і зривом мирних домовленостей. "Лукашенко, йди! – такого ми не можемо заявити", – додали в ОП.
У свою чергу, співрозмовник видання в дипломатичних колах виділив кілька можливих варіантів реагування України. Це скасування запланованого на жовтень "Форуму регіонів України та Білорусі" в Гродно, заморожування роботи різних двосторонніх груп, припинення співробітництва з питань екстрадиції.
Останнє було би, по суті, дзеркальною відповіддю на демарш офіційного Мінська в історії з видачею "вагнерівців", при тому що білоруські правоохоронці звертаються до українських колег із запитами набагато частіше, ніж навпаки. А ось ідея з відкликанням посла, на думку співрозмовника, несе і негативні моменти – можливо, йому краще би залишатися в Мінську, збирати інформацію на місці, в тому числі і від колег-дипломатів.
Але на Банковій запевняють, що з поінформованістю про те, що відбувається в Білорусі проблем і так немає. А будь-яка співпраця з Мінськом на державному рівні, в тому числі і з масштабних економічних проектів, зараз об'єктивно поставлена на паузу. "Там зараз просто не з ким домовлятися, вони не знають, які в них всіх перспективи", – сказало джерело.
Ще один важливий аспект, який часто піднімається в Україні в контексті білоруських подій – доля мінських переговорів у Тристоронній контактній групі. Через пандемію коронавірусу вони вже багато місяців проходять в дистанційному форматі, хоча прив'язка до місця, хоча би на символічному рівні, залишається. У своїх заявах всі учасники ТКГ регулярно згадують про "мінський формат" та "мінські перемовини".
За інформацією видання, питання перенесення майданчика для переговорів по Донбасу зараз опрацьовується українською владою. Глава української делегації Леонід Кравчук в одному з недавніх інтерв'ю згадав Швецію як можливе місце для переговорів.
Поки що це питання носить суто попередній характер, адже для будь-якої зміни у форматі переговорів потрібна згода РФ. А в Білорусі росіяни, в тому числі і російські спецслужби, фактично відчували себе як вдома – в Швеції або будь-якій іншій європейській країні обстановка буде вже зовсім іншою.
Таким чином, поки що політика України щодо білоруської кризи буде будуватися на закликах до влади обходитися без насильства і йти на діалог з протестувальниками. Крім того, Київ буде давати зрозуміти, що вибори 9 серпня він не визнає, але при цьому підбираючи формулювання.
Втім, за словами співрозмовника на Банковій, багато залежить від подальших заяв білоруської влади щодо України. Якщо градус абсурдних звинувачень на адресу Києва буде наростати, офіційна позиція України теж може стати більш жорсткою, аж до солідаризації з позицією Євросоюзу.