Напад на Ізраїль та реакція на нього демонструє, як може діяти "ізраїльський формат" гарантій безпеки, коли є повна підтримка — зброєю, ресурсами, політичними заявами, але військово треба покладатися лише на власні сили, а напад стався неочікувано.
Саме такий варіант розглядався для України як тимчасовий, до вступу у НАТО. Фокус запитав експертів, чому потужна підтримка США та країн НАТО не завадила нападу на Ізраїль бойовиків палестинського ісламістського руху ХАМАС 7 жовтня 2023 року.
У травні 2023 року впливове американське видання The Wall Street Journal опублікувало матеріал під заголовком: "Аби допомогти Україні у боротьбі з Росією, союзники шукають модель безпеки на кшталт ізраїльської".
Автори матеріалу зазначають, концепція ізраїльської моделі була вперше розроблена у вересні головою Офісу президента України Андрієм Єрмаком та колишнім генсеком НАТО Андерсом Фог Расмуссеном. "Україні потрібні залізні та міцні гарантії безпеки", — сказав Єрмак виданню. Він впевнений, що такі гарантії повинні залишатися чинними доти, доки Україна не вступить до НАТО.
Обіцянки гарантій безпеки для України
Напередодні Вільнюського саміту НАТО, аналітики та політики розцінили подібні пошуки моделі як варіант замість вступу до НАТО. Дійсно, йшлося про те, що США та країни Альянсу, зокрема, Великобританія, Франція, Німеччина, розглядають альтернативу на період пошуку політичного рішення про вступ — надання Україні безпекових гарантій, які має Ізраїль.
І, дійсно, з Вільнюсу президент Володимир Зеленський привіз запевнення, що Україна матиме безпекові гарантії, узгоджені з державами "Групи семи". Спільну заяву опублікував британський уряд, вказавши на зобов’язання країн G7 продовжити надання "допомоги у сфері безпеки та сучасного військового обладнання на суші, в повітрі та на морі". А президент США Джо Байден, коментуючи домовленості запевнив, що "українська делегація везе додому значну перемогу України у сфері безпеки".
Та що таке ізраїльська модель безпеки?
По-перше, це фінансова підтримка. По-друге, технологічна. І більшість її надходила Ізраїлю від США.
Ізраїль, як і наразі Україна, не є членом НАТО. Але при цьому має досить специфічні, історично обумовлені створенням самої держави на Близькому Сході, відносини з США. Ізраїль — фактично головний партнерів Штатів у регіоні та отримувач великих пакетів військової допомоги після Другої світової війни.
Зокрема, відповідно до однієї з угод США зобов’язані надавати військову допомогу на суму $38 млрд з 2019 по 2028 роки.
Окрім Ізраїлю, є й інші країни, які мають спільні програми та напрацювання в промислово-оборонному напрямку з американцями. Йдеться про тайванську та південнокорейську модель у військово-промисловому сенсі.
При цьому експерти звертають увагу, що, допомагаючи Ізраїлю, США також дбає про свої інтереси глобального виміру. Ізраїль весь час виконує особливі доручення Вашингтона на Близькому Сході, до яких американці не хочуть долучатися. Наприклад, говорять з Росією. Такі ж функції у НАТО виконує, наприклад, Туреччина, яка для спільної мети контролює Босфорську протоку, чорноморський регіон. А також говорить з лідерами тих країн, з якими західний світ не може вести пряму дискусію. Теоретично Україна могла б також в майбутньому бути таким лідером, представником не тільки у Східній Європі, а на Євразійському просторі.
Курс у НАТО — реальна модель для України
Наразі експерти одностайні у тому, що ніяка інша модель безпеки для України не підходить. Та і шукати її не варто: все визначено в українській Конституції — курс на членство у НАТО.
"Те, про що говорили до Вільнюса, і те, що було запропоноване у Вільнюсі, — ніякими гарантіями не є, — продовжує Михайло Гончар. — Це просто черговий варіант Будапештського меморандуму. Тому не випадково зараз усі розмови про них стихли".
Як бачимо, навіть, доволі досконала безпекова ізраїльська модель теж дає збої, бо її всі побачили у дії.
"Так, США направили авіаносну ударну групу ближче до берегів Ізраїлю. Але що вони зроблять проти терористичних угруповань, які діють малими групами? Нічого, — додає президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ". — Ізраїль має діяти власними силами. Їм має допомогти досвід. Як і Україні. Українські сили оборони отримали його впродовж майже десятирічного періоду війни. Він є безцінним з точки зору побудови моделі оборони та забезпечення національної безпеки для країни, яка перебуває на східному фланзі НАТО і по суті кров’ю та жертвами показує, як оптимізувати систему колективної оборони, яка називається НАТО. В цьому випадку Україна може виступити як контриб'ютор безпеки".
Щоправда, експерт констатує: у НАТО цього до кінця не усвідомили.
"Українська модель формується, і її базовий елемент — це тісна співпраця з західними партнерами по НАТО, — додає він. — На фоні цього відбувається удосконалення національної оборони та оборонно-промислового комплексу, аби досягти спроможності, коли основні потреби сил оборони України закриваються за рахунок власних ресурсів та власного оборонно-промислового комплексу. Як і ізраїльську, так і українську модель складно зробити швидко. Ми маємо ситуацію не просто обмеженості ресурсів, а ситуацію, коли нашу ресурсну промислову базу ворог знищує. Це те, чого немає, коли ми беремо до уваги нинішній спалах арабо-ізраїльського конфлікту. Дії ХАМАС носили й носять терористичний характер, залякування. В Україні завдаються удари, спрямовані на враження промислової та транспортної інфраструктури. Тут зовсім інша стратегія і стратегія протидії теж".
Іншими словами події в Ізраїлі показують, що насправді у випадку реального бойового зіткнення Росії і НАТО, все може виявитись далеко не так, як собі уявляють десь там в Брюсселі чи Вашингтоні. Можна припустити, що Росія і не боїться НАТО, готова вчинити акт агресії проти Альянсу. Звісно, навряд, РФ не буде лобовим чином атакувати Німеччину чи Фінляндію. Але вона може діяти певним гібридним способом, проводячи підривну діяльність, зокрема, у країнах Східної Європи. Звісно, НАТО це не може класифікувати як агресію, коли має бути застосована 5-та стаття договору Північноатлантичного Союзу.
Михайло Гончар переконаний: світ не зміг вчасно та адекватно відреагувати на агресію у Грузії у 2008 році та окупацію Криму у 2014-му, і не зробив висновків. "Альянс зараз займає хибну позицію від, як вони її називають війни в Україні, не говорячи про те, що це війн в Європі", — додає він.
Ілля Куса наголошує, наразі для України надважлива місія — налагодити власне виробництво зброї та домовитися про співпрацю. Таким чином впроваджуючи частину безпекової моделі, про яку йдеться.
"Україні потрібно формувати довіру, аби найсучасніші технології потрапляли на оборонні заводи країни. Ми маємо мати відповідний партнерський капітал, для того, щоб мати можливість такі угоди підписувати", — говорить він. В іншому мати бачення своєї власної безпекової моделі, яка працюватиме на початках у специфічних українських умовах.