Три країни ЄС кинули виклик Єврокомісії
Україна звернулася до арбітражу Світової організації торгівлі (СОТ) з позовом проти Польщі, Словаччини та Угорщини, які, незважаючи на рішення Європейської комісії та порушуючи угоду про вільну торгівлю, продовжили заборону на ввезення української аграрної продукції.
"Апостроф" розбирався, чому виникла ця криза, і чи є дієві способи її подолання.
Україна подала позов до Світової організації торгівлі (СОТ) проти Польщі, Словаччини та Угорщини, які відмовилися виконувати рішення Європейської комісії щодо відміни заборони на ввезення на свою територію української сільськогосподарської продукції. Про це повідомила перший віцепрем’єр-міністр - міністр економіки Юлія Свириденко.
"Для нас принципово важливим є довести, що окремі держави-члени не можуть забороняти імпорт українських товарів. Тому ми подаємо проти них позови в СОТ. Водночас ми сподіваємося, що ці держави знімуть свої обмеження і нам не доведеться довго зʼясовувати відносини в судах. Нам потрібна солідарність з ними і захист інтересів фермерів. Розпочаті нами кроки і тиск Єврокомісії та інших держав-членів допоможуть відновити нормальну торгівлю між Україною і сусідніми державами, а також показати солідарність між нами", - заявила Свириденко.
За її словами, в результаті односторонньої заборони на імпорт української агрородукції з боку Польщі, Словаччини та Угорщини українські експортери вже зазнали та продовжують зазнавати значних збитків через простої, додаткові витрати та неможливість виконання зовнішньоекономічних угод.
"Україна вбачає в цьому порушення трьома країнами ЄС своїх міжнародних зобов’язань. Також українська сторона вважає, що односторонні дії країн-членів ЄС у сфері торгівлі неприйнятні й усі країни-члени блоку мають координувати та узгоджувати торговельну політику, оскільки вона належить до виняткової компетенції ЄС", - підкреслили в Мінекономіки.
Нагадаємо, навесні цього року декілька країн ЄС в односторонньому порядку заборонили імпорт української аграрної продукції, мотивуючи це тим, що вона завдає шкоди місцевим фермерам через посилення конкуренції і зниження закупівельних цін. Тоді Єврокомісія знайшла вихід з ситуації, тимчасово обмеживши імпорт пшениці, кукурудзи, ріпаку й соняшнику з України до Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії.
Заборона на постачання української агропродукції до згаданих країн була скасована 15 вересня, і Болгарія з Румунією погодились з цим. Проте Польща, Словаччина і Угорщина продовжили ембарго попри рішення Єврокомісії. Точніше, заборону продовжила Словаччина, оскільки Польща додала до переліку заборонених до ввезення товарів корми та борошно, а Угорщина включили в нього ще 25 позицій агропродукції в тому числі м’ясо.
Днями президент Володимир Зеленський заявив, що Україна буде "цивілізовано відповідати" сусідам на їхні несусідські дії. Вочевидь, такою цивілізованою відповіддю стане позов до арбітражу СОТ.
Проте, як стало відомо, Польща Словаччина та Угорщина у відповідь на наміри України подати на них в СОТ, вирішили припинити свою участь у роботі координаційної платформи Єврокомісії по українському зерну.
Єврокомісія не впоралася
Український імпорт дійсно складає серйозну конкуренцію агропродукції сусідніх країн, але є важливі нюанси.
"Фактично, цю проблему створили європейські трейдери, які продали власне зерно за кордон, а натомість завезли більш дешеве українське зерно, - розповів у коментарі "Апострофу" дипломат, експерт-міжнародник Руслан Осипенко. - Тому, коли європейські аграрії почали продавати на внутрішньому ринку власне зерно нового врожаю, виявилося, що там вже повно українського зерна. І виник скандал".
Крім того, нагадав він, зокрема у Польщі наближаються вибори, і нинішня коаліція хоче лишитися при владі (сільські жителі є важливою частиною ї електорату - "Апостроф"). "Її підтримала Словаччина, де за владу бореться прокремлівський політик Роберт Фіцо. І, звичайно, Угорщина", - додав експерт.
Він вважає, що ці питання має вирішити Єврокомісія, і, якщо цього не станеться, Україна може подати на неї в суд за невиконання зобов’язань за угодою про вільну торгівлю.
Політичний експерт Віталій Кулик також покладає основну провину за ситуацію, що склалася, на Брюссель.
"Впровадження (заборони на український імпорт) є недопрацюванням Європейської комісії, яка не може добитися проведення єдиної політики в рамках Євросоюзу і дозволяє членам ЄС вводити фактично санкції проти України, - заявив він у розмові з виданням. - Звернення до арбітражу СОТ є інструментом тиску на Єврокомісію для того, щоб спонукати її все ж таки виконати зобов’язання".
Щодо перспектив судового позову, то, як вважає Руслан Осипенко, є всі підстави сподіватися, що арбітраж СОТ винесе рішення на користь України.
"І тоді для Єврокомісії буде два варіанти: або все ж таки домовитися з окремими членами ЄС про те, щоб вони виконали міжнародні зобов’язання згідно договорів, або виплатити Україні призначену арбітражем грошову компенсацію за ті втрати, яких наші фермери зазнали через незаконні обмеження", - каже експерт.
Втім, розглядання позову може тривати роками, попереджає заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Денис Марчук.
"Тому, якщо говорити про найближче майбутнє, то наша головна увага має бути зосереджена на дипломатичній роботі з нашими сусідами. В першу чергу, з Польщею і Словаччиною", - сказав він у коментарі "Апострофу".
Інші експерти погоджуються з тим, що дипломатія має стати головним засобом вирішення цієї проблеми.
"Ми вже вичерпали першу емоційну хвилю підтримки від іноземних урядів і суспільств, і на даний момент сподіватися на продовження безкорисної допомоги нам уже не варто. Тож потрібно працювати над тим, щоб досягти порозуміння і зняти всі спірні моменти", - каже Віталій Кулик.
Тим більше, що, за його словами, в цій ситуації є частина вини і самої України: "Наші асоціації виробників не досить активно спілкувалися зі своїми колегами у сусідніх країнах, недосить переконливо пояснювали їм всі обставини. Інколи перевізники і імпортери використовували "зелену вулицю" для наших товарів як нагоду для захоплення внутрішніх ринків інших країн. І українській стороні варто докласти зусиль для того, щоб вирішити ці проблеми".
Задача на трьох
Звичайно, Україна має захищати свої національні інтереси, але не варто при цьому руйнувати добрі стосунки з найближчими союзниками, такими як Польща.
Треба також розуміти, що пріоритетом для України є не експорт аграрної продукції до сусідніх країн, а транзит через їхню територію.
"В умовах відсутності морського коридору сухопутний транзит набуває для України великого значення. Тому треба знімати перешкоди, які існують на цьому шляху, - каже Денис Марчук. - Зокрема у Польщі були проблеми, коли через нестачу співробітників на митниці затримувалися потяги з продукцією. Також затягувалося проведення аналізів продукції, яка перевозиться. Тому зараз розглядається питання про те, щоб фітосанітарний контроль проводився на території тих країн, куди прямує продукція - наприклад, якщо збіжжя призначається для Німеччини, то і контролювати його якість треба в Німеччині".
За словами економіста, колишнього члена Ради Національного банку України (НБУ) Віталія Шапрана, та ж сама Польща має ринок не такий великий як, наприклад, Німеччина або Франція, і те що поляки будуть вживати заходи проти навали української сільгосппродукції, було цілком прогнозовано з самого початку.
"Якщо Польщі заважає зараз українське збіжжя, то варто було б на тристоронній основі (Україна-Польща-Єврокомісія) подумати над організацією транспортного коридору до Гданська (порт у Польщі на узбережжі Балтійського моря – "Апостроф"), - розповідає експерт. - Війна рано чи пізно завершиться, а вихід для українського експорту в Балтийський регіон залишиться. Я б сказав так, що Гданськ - це стратегічний напрямок, важливий для диверсифікації експорту у майбутньому, і чим швидше запрацює цей коридор, тим менший ефект від блокування наших південних портів. Впевнений, що Єврокомісія та Польща і інші країни ЄС зацікавленні саме в такому розвитку подій, який стратегічно вигідніший Україні ніж миттєве відкриття польського ринку зараз. Також у Польщі зраз є мотив – лобіювати інвестиції для цього транспортного коридору з бюджету ЄС та через кредитування Європейським інвестиційним банком (ЄІБ)".