Зранку 18 лютого черговий раз спалахнули активні бойові дії між українськими військами та окупантами. І хоча бої вже завершилися, запитань до цих подій більш ніж достатньо.
"Апостроф" спробував розібратися в подіях поблизу Золотого та встановити реальний хід подій та їх наслідки для України.
Бої біля Кримського — між заявами та реальністю
Зранку український інфопростір просто розірвався від повідомлень про активні бої між українськими підрозділами 72-ї та 93-ї бригади та російськими окупаційними військами в районі Новотошківського, Оріхового, Кримського та Хутора Вільного. З коротких повідомлень командування ООС можна було дізнатися лише про сам факт бойових зіткнень та наявність втрат з українського боку, а вже після завершення боїв Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак оптимістично заявив про те, що атаку відбито і всі позиції залишилися під контролем українських сил.
Втім, повідомляють, що принаймні один чи то опорний, чи то спостережний пункт українським військовим таки довелося залишити. Мова йде про позицію “Баня”, яка забезпечувала прикриття стратегічно важливої локації на стику позицій 93-ї та 72-ї бригад.
Ключовим моментом ранкового бою стало те, що точився він трохи північніше Золотого, фактично в зоні "розведення військ". В цій області на постійний основі діє моніторингова місія ОБСЄ, і саме інформація від її безпілотників та спостерігачів мала б стати попередженням для українських військових від несподіваних атак бойовиків з території, яка за домовленостями мала б бути зоною розмежування. Втім, зі щоденних звітів моніторингової місії можна легко побачити, що безпілотники ОБСЄ в зоні Золотого неодноразово атакувалися бойовиками, і забезпечити якісне спостереження за зоною розведення практично було неможливо. Тому немає нічого дивного, що підготовку до атаки на українські позиції противнику вдалося приховати.
Активним артилерійським вогнем окупаційні війська накрили позиції 72-ї та 93-ї бригади, загнавши бійців до окопів та бліндажів. Найбільш прицільний вогонь вівся по позиції "Баня" і українським бійцям довелося терміново евакуюватися з позиції, покинувши частину спорядження (зокрема, рації) і навіть тіло загиблого побратима. Після цього декілька годин "сєпари" мали можливість безкарно хазяйнувати на "Бані", адже на те, щоб отримати "добро" на гідну відповідь, українським військовим за старою традицією довелося чекати відповіді з усіх можливих штабів та командувань.
Чому саме зараз
Час, обраний для атаки, не може бути випадковим. Неодноразово озвучувалися повідомлення, що на ділянці атаки якраз готувалася ротація підрозділів, і ворог вдарив по наших військах в той момент, коли вони “пакували валізи”. На українські позиції на правому березі Сіверського Дінця окупанти вже давно "точать зуби" і стратегічно важлива ділянка постійно була під ризиком. Але масштаб атаки свідчить, що російські окупанти поки що лише прощупують грунт.
"На правому березі Сіверського Дінця утворився плацдарм - від Новотошківського до Кримського. Бойовики намагалися або скоротити плацдарм, або відкинути наші підрозділи до річки або в заплаву. Але сили були використані невідповідні задачі. Те, що була проведена артпідготовка - це звичайна справа, її завжди застосовують при атаці піхотних підрозділів. Але масштаб наступу був не той, який би дозволив виконати це завдання. Задіяти варто було б як мінімум батальйон, для того, щоб відкинути наші війська за річку або далі, до Лисичанська. Тому не ясно, закінчиться на цьому справа чи ні. Можливо, надалі буде військова ескалація", - повідомив Костянтин Машовець, координатор групи "Інформаційний спротив".
Втім, якщо до військової доцільності сьогоднішньої атаки виникають питання, то її політичне підґрунтя має свої нюанси. Адже беззаперечний акт агресії проти українських військових поблизу однієї з ключових зон розведення військ відбувся чи не одразу після суперечливих мирних ініціатив Володимира Зеленського щодо спільного патрулювання кордону з Росією, висловлених в Мюнхені, а також річниці завершення Дебальцевської операції. Подібний грубий символізм росіяни дуже полюбляють, але окрім цього, у них є й інші мотиви.
На думку військового оглядача Юрія Каріна, наступ російських військ - це дискредитація мирних ініціатив української влади. Київ злить Москву, тому що не йде на поступки Кремлю у питаннях змін до Конституції та організації місцевих виборів до передачі під контроль державного кордону.
"Більше того, наступ відбувся в той момент, коли Москва ініціювала збори Радбезу ООН, намагаючись звинуватити Україну в невиконанні Мінських домовленостей. Це чистої води лицемірство. Таким чином, Москва показує, що не збирається говорити про мир, якщо він не буде прийнятий на її умовах", - зазначив Юрій Карін.
Таким чином, з військової та політичної точки зору причин для наступу вистачало. І те, з якою легкістю Кремль пішов на чергову провокацію, свідчить, що, попри бажання української влади досягти миру, цей процес ще дуже далекий до свого завершення.
В'ячеслав Масний