На Донбасі з 27 липня вводиться режим припинення вогню. Подібних перемир'їв за шість з гаком років війни було вже багато, і кожен раз вони порушувалися майже відразу ж. Але цього разу українська влада підкреслює серйозність свого підходу до справи.
Чи дійсно на Донбасі незабаром перестануть стріляти і які ризики несе перемир'я в нинішньому форматі – у колонці РБК-Україна.
На останньому засіданні Тристоронньої контактної групи (ТКГ) сторони домовилися про повне припинення бойових дій з понеділка, 27 липня. Про необхідність нарешті домогтися реального перемир'я, а не просто в черговий раз його задекларувати, в українській владі говорили протягом останніх тижнів. Адже без цього навряд чи можна досягнути істотного прориву в переговорах щодо Донбасу, зокрема у підготовці саміту "нормандської четвірки" в Берліні.
"Режим дотримання повного і всеосяжного припинення вогню у випадку, якщо він буде дотриманий іншою стороною, є базовою передумовою реалізації Мінських домовленостей і відкриває шлях до виконання інших положень цих домовленостей", – йдеться у заяві Офісу президента від 22 липня.
Перший крок
Про те, як саме хочуть забезпечити припинення вогню на практиці, розповіла спецпредставник ОБСЄ на переговорах у Мінську Хайді Грау. Так, керівництво ЗСУ і бойовиків повинні будуть оприлюднити накази про припинення бойових дій. При цьому в досягнутій угоді спробували передбачити всі види бойової активності: заборона накладається на будь-які види вогню, зокрема снайперський, роботу диверсійно-розвідувальних груп, використання дронів.
Також сторони повинні створити якийсь "координаційний механізм реагування на порушення режиму припинення вогню", за сприяння Спільного центру з контролю і координації (СЦКК) "у чинному складі". Що під цим мається на увазі, поки незрозуміло.
Російські офіцери в повному складі вийшли з СЦКК ще в кінці 2017 року, і з тих пір не повернулися, незважаючи на багаторазові заклики, зокрема й від Євросоюзу. Зате членами СЦКК оголосили себе представники так званих "ДНР" і "ЛНР" і навіть завели для своїх "представництв" окремі сторінки в інтернеті. Про офіційне визнання їх "повноважень" у СЦКК з боку Києва нічого не відомо.
У будь-якому разі право на вогонь у відповідь у разі наступу супротивника сторони отримують тільки після того, як "координаційний механізм" не дасть результатів. Як він може працювати на практиці, в реальній бойовій обстановці, також невідомо. У прес-службах Міністерства оборони і ООС РБК-Україна це прокоментувати не змогли.
Президент Володимир Зеленський і міністр оборони Андрій Таран також не особливо прояснили ситуацію на брифінгу 23 липня біля КПВВ "Станиця Луганська". Зокрема, відкритим залишається питання дисциплінарних заходів проти бойовиків, які порушують перемир'я. Як і хто може це проконтролювати – незрозуміло, адже в української влади доступу на непідконтрольну територію немає в принципі, а спостерігачі з СММ ОБСЄ також скаржаться на постійні утиски з боку бойовиків.
Зеленський запевнив, що для регулювання цієї процедури буде створений окремий документ. А Таран, в свою чергу, підкреслив, що права на захист від нападів бойовиків в української армії ніхто не забирає.
При цьому досягнуту домовленість у владі називають "проривом", як, до речі, і лідери бойовиків. Причина для оптимізму – таким чином на перше місце в порядку денному переговорів по Донбасу знову вийшли питання безпеки, а не політичний блок, на чому наполягають бойовики. А саме безпеку і українська влада, і західні партнери по "нормандської четвірці" ставлять в основу. На словах ймовірному припиненню вогню радіють і в ОРДЛО.
Але на цьому підходи до безпеки у сторін повністю розходяться. У трактуванні Києва, припинення вогню – це лише перший, базовий крок. За ним мають настати виведення російських військ, роззброєння незаконних формувань, загальна нормалізація обстановки на окупованих територіях з приходом туди законної української влади. І лише після цього мова може йти про проведення виборів.
Тоді як Росія продовжує наполягати на пріоритетності політичних питань, в першу чергу – щодо особливого статусу ОРДЛО. Тим часом, в цьому напрямі жодних проривів немає, і, схоже, не намічається.
Останній привід для конфлікту – рішення Верховної ради проводити місцеві вибори 25 жовтня лише на підконтрольній території. Хоча дедалі очевидніше, що до жовтня створити нормальні умови для голосування в ОРДЛО не вийде, Москва і Донецьк з Луганськом звинуватили Київ в зриві Мінських домовленостей.
На що в українській владі відповіли, що умов для виборів на Донбасі, як і раніше немає, і не з вини України. Яким чином планується вихід з глухого кута у політичному компоненті переговорів, не вдаючись при цьому до невигідних поступок, українська влада не повідомляє, вимагаючи "розшифровки" кожного пункту Мінських угод.
Нова спроба
За останні роки на Донбасі багаторазово оголошувалися різні перемир'я. Деякі з них навіть отримали свої назви: "хлібне" (вводиться влітку для нормального збору врожаю), "шкільне" (на початку навчального року), "різдвяне" і "великоднє" (на період відповідних свят).
І кожне з них незмінно зривалося, іноді – в перший же день. Інтенсивність бойових дій після чергового "припинення вогню", як правило, ненадовго зменшувалася, але потім все знову поверталося на круги своя.
"Буває, що сутички починаються не за наказом, грає чисто людський фактор. З того боку фронту дисципліна та якість особового складу набагато нижчі, ніж у нас, їх контролювати і тримати в рамках набагато складніше", – сказав РБК-Україна голова правління Українського мілітарного центру Тарас Чмут.
Нинішня домовленість відрізняється від попередніх більшою деталізацією і "масштабністю". Як заявив Зеленський, її повинні підписати всі країни-учасниці "нормандської четвірки".
У той же час, рівно рік тому, 21 липня 2019 року, на Донбасі повинно було розпочатися чергове перемир'я. Домовленість про це також була опублікована на сайті ОБСЄ і також містила пункти про заборону на ведення будь-якого виду вогню, відмову від розвідувально-диверсійних операцій, дисциплінарні заходи проти порушників тощо.
Єдина помітна відмінність від нинішньої угоди – у тому тексті окремо не згадувалося "керівництво збройних формувань ОРДЛО", зобов'язання покладалися просто на неназвані "сторони". Така правка, звичайно, не на користь України – будь-яка згадка законної української влади через кому з "керівництвом" бойовиків (і без згадки Росії) суперечить послідовній дипломатичній позиції Києва і просто здоровому глузду.
Торішнє перемир'я не протрималося і одного дня. Бойовики обстріляли українські позиції на луганському напрямку, а двоє українських бійців загинули, підірвавшись на встановленій противником міні. У владі досить довго не хотіли визнавати факт зриву перемир'я, незважаючи на подальші жертви серед українських солдатів і регулярне застосування бойовиками важкого озброєння. Але в листопаді минулого року Зеленський все ж заявив, що "хлібне перемир'я" знову виявилося "фейковим".
Задеклароване на паризькому саміті "нормандської четвірки" припинення вогню до кінця 2019 року де-факто і зовсім не вступило в силу.
Тим не менш інформація про нове припинення вогню з 27 липня викликала великий ажіотаж, зокрема у військово-волонтерських колах, де її трактували чи не як капітуляцію України. Навіть якщо відкинути певну політичну заангажованість, не можна сказати, що ці побоювання зовсім позбавлені підстав.
Довіра до російсько-окупаційних військ, природно, нульова. Особливо зараз, коли на слуху історія з убивством українського медика – в порушення попередніх домовленостей та правил війни.
Як реально проконтролювати, чи дотримуються бойовики своєї частини зобов'язань щодо перемир'я або просто будуть користуватися ситуацією – питання дуже спірне. І не факт, що в анонсованому Зеленським процедурному документі буде міститися відповідь.
У той же час, нинішнє перемир'я навряд чи призведе до таких вже й загрозливих наслідків для українських позицій.
"Те, що передбачено на папері, може серйозно відрізнятися від того, що відбувається насправді. Використовувати цю ситуацію для того, щоб досягти стратегічної переваги і піти у наступ – у супротивника однозначно не вийде. Всі наші війська залишаються на своїх позиціях, зі зброєю, готові до виконання завдань", – сказав Тарас Чмут.
Він підкреслив, що рішення про відкриття вогню у відповідь у будь-якому випадку приймаються конкретним командиром на місці, виходячи з ситуації на відповідній ділянці фронту. І в цілому, Чмут обережно прогнозує, що прийдешнє перемир'я може закінчитися так само, як і попередні.
Таким чином, "перестати стріляти" на Донбасі, як і раніше непросто.