Хаотичні рухи політичного керівництва Росії ведуть до нових провалів
"Призупинка" участі Росії в чотиристоронній "зерновій угоді" завершилася досить швидко. Спочатку Кремль подавав це рішення як відповідь на атаку кораблів ЧФ Росії в Севастополі. Але пройшли лічені дні - і 2 листопада Росія передумала і повернулась до угоди.
Після повернення в угоду в Міноборони окупантів заявили, що Росія буцімто отримала "письмові гарантії" від України щодо невикористання зернового коридору для ведення бойових дій проти агресора. Російський диктатор Володимир Путін відразу ж заявив, що Москва може вийти із Чорноморської зернової ініціативи в разі, якщо Україна порушить надані нею гарантії не використовувати "зерновий коридор" для атак на Чорноморський флот РФ. Втім, Путін як завжди збрехав: у Міністерстві закордонних справ спростували будь-які нові гарантії з українського боку.
"Ніяких нових зобов‘язань, які виходили би за межі вже існуючих в зерновій угоді, наша держава не брала", – зазначив речник МЗС Олег Ніколенко.
Ажіотаж довкола виходу і повернення Росії в "зернову угоду" виявився досить значним. Утім, на думку експерта-міжнародника Миколи Капітоненка, якщо одразу було зрозуміло, що на хід війни зигзаги Москви не вплинуть, то дане питання було вкрай важливим для Туреччини, яка вигравала і виграє від самої угоди. І в економічному, і в політичному відношенні це відкривало для Анкари серйозні перспективи - зокрема, від потенційного посередництва між Україною та Росією, якщо з'явиться така можливість. Окрім того, угода забезпечувала Туреччині імідж найвпливовішої держави в регіоні за сьогоднішніх умов, даючи простір для маневру Ердогану.
"Кінець угоди був би для України мінусом. Але це зараз очевидно була б не найбільша наша проблема. А от для Анкари це була б дипломатична поразка. Тому Ердоган зміг донести до Путіна своє занепокоєння. Останньому важливо, щоб Туреччина зберігала не надто антиросійську позицію, тому він уважно прислуховується до турецького президента. Навряд чи справа б дійшла до супроводу зерновозів турецькими військовими кораблями: ескалація не потрібна Туреччині, у неї вистачило аргументів для Москви і без цього. До того ж, форма заяви про вихід Росії з угоди більше свідчить про перевірку реакції, бо жодного документа про це не було, натомість лише голосні заяви, після яких було зрозуміло, що російський диктатор зберіг можливість повернутись до угоди", - вважає Капітоненко.
У свою чергу, політичний експерт Віталій Бала нагадує, що Анкара зберігає тісні стосунки з Кремлем: Ердоган купує газ у Путіна і погодився на часткову оплату за блакитне паливо рублями, плюс росіяни мають змогу відпочивати в Туреччині. Тому турецький президент знайшов якщо не козирі, то аргументи для російського диктатора, якому він пояснив: якщо той посвариться ще й з Туреччиною – не виключено перекриття Босфору, через який Москва возить зброю та всіляку контрабанду, включно з краденим українським зерном.
"Скільки б ми не говорили, що угода вигідна нам, але в першу чергу вона вигідна, звісно, Туреччині, яка має 25% дисконту, що дуже важливо у непростій економічній ситуації, в якій перебуває ця країна. А в Ердогана "на носі" ще й президентські вибори (відбудуться влітку наступного року - "Апостроф"). Можливо, він переконував Путіна ще й під таким кутом: мовляв, якщо він програє гонку, то всім домовленостям кінець, він не встигне їх виконати. Тобто, аргументів у Ердогана було достатньо", - каже Бала "Апострофу".
На думку заступника директора Центру близькосхідних досліджень Сергія Данилова, основним аргументом Ердогана у розмові з Путіним було те, що зернова угода може діяти без згоди Росії.
"Коли кораблі пішли без згоди Росії, стало зрозуміло, що Москва може зазнати великих втрат в країнах Глобального Півдня та Близького Сходу, оскільки вона сказала "ні", але її слово нічого не варте. В результаті, у Ердогана був аргумент, і він дав Путіну вибір: погоджуватись на повернення в угоду в її чинному вигляді, або не погодитись і продемонструвати свою нікчемність. Якби Росія відмовлялась від угоди далі, її втрати були б ще більшими, тема б підтримувалась та роздмухувалась в медіа не на користь Москви. Хоча всі, кому треба побачили слабкість Росії та Путіна", - вважає Данилов.
В результаті маємо виграш Туреччини, а от для Росії на фоні усього іншого події довкола угоди – дрібниця. Схоже, втрата іміджу зараз чи не найменше що турбує росіян. У випадку з угодою Москва вчергове продемонструвала межу свого впливу, як це трапилося і з самою війною, яка показала, що Росія зовсім не така всемогутня, як багато хто думав.
Доволі поширеною зараз є версія, згідно якої Путін фактично "купив" прохід на саміт G20 поверненням до угоди, але не всі з цим погоджуються. За словами Сергія Данилова, диктатора зараз дійсно цікавлять міжнародні контакти, вони у нього дуже обмежені, він зустрічається переважно не з тими, з ким хотів, тому участь у саміті G20 для нього важлива. Але треба розуміти, що повернення в зернову угоду принесло Путіну репутаційні ризики вже всередині країни, де "яструби" сприйняли це як приниження, тому навряд маневри довкола угоди пов'язані саме з бажанням Путіна поїхати на Балі.
У експертів є підозра, що вихід Путіна з угоди був певною мірою емоційним рішенням – тобто чіткого плану, що робити Росія вже не має.
"На основі якихось образ хаотично ухвалюються якісь рішення. Для нас це дуже добре, бо така ситуація спонукає росіян робити достатньо серйозні помилки, на зразок "фінтів" з зерновою угодою, які вдарили по авторитету Москви. З хаотичними рішеннями на зразок цього він падатиме далі посиленими темпами", - підсумовує Віталій Бала.