Що потрібно, аби чергова спроба реформи Академії наук не провалилася
Те, що питання реформування НАН України не тільки назріло, а давно перезріло, ні в кого не викликає сумніву. Про його насущність свідчить величезна кількість різних документів, що приймалися впродовж практично всього періоду незалежності України як керуючими структурами Академії, так і уповноваженими державними органами, а також публікації в ЗМІ людей, яким не байдужа доля науки в нашій країні.
Насправді ж реформування більше декларувалося на папері, ніж здійснювалося на практиці. Під час передвиборної кампанії до керівних органів НАН України 2020 року прихильність до радикальних реформ висловлювали всі кандидати в президенти Академії. Так, академік НАНУ Анатолій Загородній, обраний її президентом у листопаді минулого року, в своєму виступі на засіданні Національної ради України з питань розвитку науки і технологій 12 січня цього року ще раз підтвердив рішучість нового складу керівництва здійснити радикальне реформування Національної академії. Він визначив вісім основних напрямів реформ, що плануються.
Першим із невідкладних завдань у цьому переліку було названо повну інвентаризацію матеріально-технічної бази та земель Академії для виявлення ділянок, які не використовуються, і підготовки пропозицій щодо їх подальшого перепрофілювання або передачі до Фонду державного майна України.
Другою за значущістю завданням було названо реформу мережі наукових установ НАН України з урахуванням результатів оцінки їх діяльності на основі методики, розробленої на базі найкращих європейських практик. Третім за важливістю питанням реформування, за словами президента НАН України, є вдосконалення системи управління та організації діяльності всього комплексу установ Академії.
Далі йдуть впровадження нових підходів до фінансування наукової діяльності, підвищення ефективності наукової діяльності в пріоритетних напрямах науки і техніки, залучення до Академії та підтримка наукової молоді, розвиток інноваційної діяльності, посилення експертних функцій Академії. І, нарешті, анонсовано інтегрування науки і освіти та розширення міжгалузевого співробітництва.
Звичайно, з моменту оновлення керівних структур НАН України минуло зовсім небагато часу, але вже зараз кроки її керівництва з поліпшення функціонування Академії викликають деякий скептицизм щодо ефективності реформ, прихильність до яких президент НАН України в черговий раз підтвердив на онлайн-брифінгу для ЗМІ 21 січня. При формуванні керівних структур Академії знову, як і раніше, до складу президії, на посади керівників секцій, академіків-секретарів відділень призначено велику кількість діючих директорів наукових установ. Це вже зараз, як і в попередні роки, призводить до конфлікту інтересів при розподілі бюджетного фінансування, підбитті підсумків різних конкурсів з наукової тематики тощо. Якщо не усунути зазначених та інших передумов для виникнення конфлікту інтересів, то в майбутньому це явище тільки посилиться та поширюватиметься на всі аспекти діяльності Академії. У цій ситуації навіть не важливо, чи директор тієї чи іншої наукової установи при призначенні до складу керівних органів Академії залишився директором інституту або ж формально став виконувачем обов’язків навіть без оплати. Він усе одно передусім прагнутиме до створення можливих преференцій для «своєї» організації. На превеликий жаль, такі факти місництва вже проявилися під час проведення останніх академічних конкурсів.
Іншим прикладом, який змушує засумніватися в істинності бажання керівництва Академії слідувати принципам прогресивних реформ, є результати державної атестації наукових установ, проведеної наприкінці минулого року. Як сказав президент НАН України на засіданні Національної ради з питань розвитку науки і технологій 12 січня, а також підтвердив на брифінгу для ЗМІ 21 січня, запорукою того, що атестацію виконано надзвичайно об’єктивно, є те, що її було проведено за методикою, розробленою на основі найкращих європейських практик.
За цією методикою, віднесення установи до тієї чи іншої категорії, яка відображає як актуальність наукових проблем, що вирішуються організацією, так і рівень цих наукових рішень, і має безпосередньо впливати на ступінь державної підтримки, в тому числі і фінансування, відбувається з урахуванням двох оцінок. Одна з них є кваліфікаційною оцінкою об’єктивних параметрів результатів діяльності організації, а інша — виставляється експертною комісією, яка проводить перевірку діяльності. Слід відзначити, що європейських методик оцінювання ефективності діяльності наукових організацій досить багато. Вони враховують певний набір критеріїв, характерних для тієї чи іншої галузі науки, тож за основу слід брати не лише найкращу, а й найбільш підходящу за критеріями. Можливо, з огляду на дуже широкий спектр наукових напрямів інститутів, доцільно користуватися не єдиною методикою, а кількома, що беруть до уваги особливості галузей науки в різних секціях НАН України.
У таблиці наведено результати оцінювання деяких організацій НАН України, що потрапили до першої категорії, з ранжуванням від найвищої до найнижчої суми балів (за об’єктивними показниками класифікаційної оцінки).
При детальному розгляді підсумкової таблиці складається враження, що в окремих випадках оцінка експертної комісії не відображає об’єктивних даних щодо діяльності установи, а спеціально підібрана в такий спосіб, щоб сума балів була достатньою для віднесення тієї чи іншої установи до вищої (першої) категорії. Інколи, як видно з наведеної таблиці, різниця між об’єктивними показниками організації та оцінками експертів становить 50–70%. Строго кажучи, методику, яка дозволяє подібні маніпуляції з рейтингом організацій, не можна віднести до «найкращої з практик». А значить, її потрібно істотно доопрацювати — експертну оцінку виключити взагалі або зменшити її значущість відсотків на 10–15 від загальної.
Одним із пріоритетних напрямів реформування НАН України було проголошено реформу мережі наукових установ. Проста логіка підказує, що для забезпечення ефективності цього сегмента реформ слід спочатку оптимізувати склад Академії — її відділень, потім наукових установ у кожному з відділень, дослідно-промислових підприємств, виходячи з пріоритетів розвитку науки і техніки, які затверджуються Верховною Радою України на законодавчому рівні. Потім відповідно до Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» визначити актуальні вакансії членів Академії для виконання досліджень за цими пріоритетами і тільки після цього організовувати виборчу кампанію.
Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки затверджуються законом на кожні десять років, і якщо НАН України прагне бути флагманом науки в країні, їй потрібно з такою ж періодичністю коригувати свою структуру, скорочуючи, об’єднуючи або розформовуючи підрозділи, установи та функціональні утворення, що втратили актуальність. У свою чергу, потрібно посилювати підтримку колективів, які об’єктивно мають вищі кваліфікаційні показники, а їхні наукові напрями відповідають затвердженим на державному рівні пріоритетам. До речі, чинність Закону «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» добігла кінця 2020-го, тож поточного року треба затвердити пріоритетні напрями на новий термін.
Викликає сумнів також правильність тези, підтриманої Національною радою України з питань розвитку науки і технологій, що заявлену реформу НАН України успішно проведе власними силами. При вдосконаленні діяльності будь-якої організації погляд з боку часто дає змогу виявити такі недоліки і недоробки, до яких в цій організації вже призвичаїлися і просто їх не помічають.
Наведені приклади наводять на думку, що без суттєвого підвищення об’єктивності прийнятих керівництвом Академії рішень, усунення численних конфліктів інтересів, детального аналізу інших виявлених недоліків на реформу важливих напрямів, озвучених її президентом, чекає доля всіх попередніх спроб щось змінити у НАН України.
Борис Гриньов,
Академік НАН України, доктор технічних наук, професор, директор Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України. ZN.ua