Вона вже помітна в коліматорному прицілі АК-100 "зеленого чоловічка". Рішуче і нервово пробує перед собою застиглий український простір. Руйнуючи спокій, стабільність і звичні життєві стереотипи. Позбавляючи ілюзії і надії на майбутнє.
Світ втрачає рівновагу, напружується і починає лякати. Непередбачуваністю і смертю. Події падають блискавками, ігноруючи логіку і усталені очікування. Факти мінливі, несправжні, зретушовані маніпуляціями, плітками, пануючими над усіма емоціями. Брехня стає високоточною зброєю. На рівні з автоматом, балаклавою, зелено-сірим, з бронею, камуфляжем та демонічним чорним.
Суперечки переростають в протистояння. Ті стають конфліктами, що повзуче породжують нетерпимість, ненависть, насильство і непримиренність. Тіло наливається страхом і бажаннями помсти та наведення порядку. Поки що більшості проти меншості. Та, відчуваючи неминучість поразки, годується отруєним адреналіном, до зубів озброюється, ламає лінію життя, набухає агресією, оголошує сліпу війну ще вчора рідним і близьким.
Непоступливість і затятість. Якась незрозуміла жорстокість. Міфічність цілей і фанатична готовність йти до кінця. Ніхто не знає за що "братам", державі Україна, пропонується, під страхом зброї, відмовитись від суверенних територій, захисту українського народу. Для розширення "життєво необхідного простору якогось "Русского мира"". Руський джихад. Придуманий і запущений у внутрішній український світ московськими політтехнологіями разом із ГРУ ГШ ЗС РФ і великодержавною шовіністичною кремлівською елітою. Вона розпочала війну із Західною цивілізацією за підтримки більше, аніж двох третин вимираючого, вкрай зубожілого російського народу. Україна має стати її першим військовим трофеєм на шляху розширення примарної імперії.
Росія - автор і виконавець розпалювання в Україні громадянського конфлікту. Пітніючи від напруги, щодня перетворює його в громадянську війну. Це нова модельна зброя, якою вона знищує вчорашнього стратегічного партнера і знову поневолює "братський народ". Надзавдання Путіна в безкровному, "без кулі", килимового бомбардування Майдану в Києві, анексії стратегічної частини України. Яка робить існування її, як сучасної держави, проблемним або й неможливим.
Пряме управління східними провінціями, як у Криму, не обов’язкове. Стане й новоукраїнської федерації. Зі слабкою центральною владою. Як остання стадія розпаду держави.
Це нова зовнішньополітична концепція Кремля із метою стати глобальною силою. Відповідь Заходу за те, що з 1991 року Росія ним "була не просто обкрадена, а пограбована, принижена".
Очевидно, що існує прямий зв'язок між масовими вбивствами "невідомим спецназом" беззбройних людей на Майдані і добре, завчасно підготовленою, втечею Януковича з усіма активами. Разом із усією "Сім’єю", і анексією Криму та продовженням захоплення Півдня і Сходу. І хоча цей план Путін розвивав надзвичайно стрімко, вносячи в нього вже "в дорозі" важливі корективи, навряд чи він імпровізував. Але той дав глибоку тріщину. Захід, під тиском роздратованих суспільних еліт, несподівано, зайняв непоступливо жорстку позицію і нарощує тиск на Росію. Путін помилився у здатності старих німецьких канцлерів Гельмутів Шмідта і Коля разом із особистим другом ВВП Герхардом Шредером, що успішно заробляє на Газпромі. Переконати німців на традиційний нейтралітет їм не вдалося. Ангела Меркель не стала продовжувати доктрину Ostpolitik Віллі Брандта, яку сповідували її попередники, та обмежитись "глибокою стурбованістю". Як у випадку з Грузією.
Німеччина, після включення своєї фінансово-економічної машини в панєвропейський банківський союз і зобов’язань по розподілу антикризових навантажень, реально очолює ЄС. До того ж, не виключено, що вчорашній дрезденський агент КГБ Путін особисто образив толерантну Меркель. Підкреслюючи особливі стосунки з нею, він, несподівано, захопив Крим. Дальше, заявив у Думі, що "референдум" там є лише "прецедентом возз’єднання Німеччини" внаслідок "щирого, нестримного стремління німців до національної єдності". Росія підтримала цей процес. То чому Німеччина проти?
"Старі канцлери" недооцінили і новий тренд німецького капіталізму (читайте – європейського). Якщо він і не став ще переконаним провідником спільних цивілізаційних цінностей, то після репліки Меркель, що Путін "живе в іншому світі" стрімко втрачає довіру до Росії. Бо вона руйнує стабільність ринків і комунікацій. Колись Сталіним, Брежнєвим а тепер Путіним.
Катарський, британський, норвезький і можливо, іранський газ разом із сланцевим американським, найближчим часом складуть альтернативу російському. Німецький лідер закликала європейців "поглянути по-новому" на енергетичну політику. Тому, найшвидше, в Німеччині знову запрацюють АЕС.
Усі розуміють, що поставки російського газу в Європу неминуче будуть збережені Росією навіть у "воєнній ситуації". Як і в часи холодної війни. Рейтинги підтримки Меркель рівні Путіну. Це довіра до її тривалого позитивного успіху. Тому, її уряд легко заморозив угоду на 100 мільйонів євро, яка частково вже була реалізована, по поставці воюючій Росії обладнання Rheinmetall для моделювання бойової ситуації після заяви компанії продовжити співпрацю з Москвою. І не тільки. Німеччина, 50% ВВП якої формується експортом, починає переорієнтовувати свою зовнішню торгівлю і нарощує репатріацію капіталу з Росії. Він туди вже не повернеться.
Європа почала серйозно займатись геополітикою. І першим питанням була Україна. Путін виступив проти. Це його фатальна помилка. Бо для геополітики в Європі він використав вже забуту війну.
Правда, поки що жорстким месиджам канцлера не стає рішучості. Але, здається, вона почула свого міністра економіки Зігмара Габріеля, що Росія "готова відправити танки через європейські кордони". Це не емоції. Путін повернув війну як легітимний засіб політики. Нащадки войовничих варягів здригнулись, бо північно-східна частина Європи може в будь-який час стати місцем воєнного протистояння ЄС з Росією. Шведи і фіни, які скупо платили на оборону – 1.2 і 1.5% від ВВП, - терміново хочуть в НАТО, обговорюючи також можливе об’єднання збройних сил під егідою більш сильної Швеції. США перекидають війська в Польщу.
Після ейфорії "ідеального" приєднання Криму, Путін звільнить своїх політичних радників, керівників спецслужб за неточну й оманливу інформацію по ситуації в Україні. Вони, разом із його особистими друзями, поставили його під потужний удар Заходу, який ще тільки одягає боксерські рукавиці.
Женева мала дати шанс Путіну. Але в російського великодержавного танку немає задньої передачі. До того ж, якраз саме Путін і дає шанс Заходу. Йти собі з миром.
Під тиском євробюрократії, що переобирає себе до Європарламенту, Керрі в Швейцарії погодився на план Москви. Простий. Росію не засуджують, наступну хвилю санкцій не вводять. Захід замовчує анексію Криму, десуверенізацію України через мілітарну експансію на Сході, силовий примус Москви до розпаду країни. Лавров погоджується на демілітаризацію конфлікту в обмін на роззброєння парамілітарних загонів Майдану. Росія не визначена як сторона конфлікту і отримує право на політичне управління Києвом.
Керрі, разом із Ештон, виступити з підсумковим комюніке не наважились. Лавров, смакуючи, вказав на місце України. На орбіті Росії.
Найшвидше, Обама був проти цього сценарію. Він одразу піддав його критиці і продовжує у Facebook банити Владіміра Владіміровича. Але, він, мимоволі, сів у шпагат. Геополітичний. Китай почав нарощувати гегемонські амбіції в Азії. Там – 40% населення світу і третина його ВВП (по паритету споживчої здатності). В Америки стратегічна прив’язка до цього континенту. Тут вона пробує створити глобальний торговий проект транс-тихоокеанського партнерства. США вкрай мусить показати імпульс сили. Обама, відклавши Україну, на вісім днів покинув Вашингтон. Аби вернути Азію. Після повернення йому треба буде оцінити ще виклик російсько-китайського тандему в Нікарагуа по будівництву суперника Панамського каналу вартістю більше 40 мільярдів $ та появою вже цього року російських ВМФ в американському тихоокеанському театрі.
"Рятівний женевський жилет" виявився з діркою. Росія відмовилась вивести свої розвіддиверсійні групи з території України, роззброїти і не фінансувати сепаратистів разом із терористами, звільнити захоплені за участю її військових будівлі та приміщення. Навпаки, вона наростила на кордоні військове ударне угрупування і почала передбойові опертактичні навчання. Сепаратисти пропорційно активізувались і розширили територіальну базу своєї діяльності, заявивши, що женевські домовленості виконувати не збираються. Заблищав абсурдом парад суверенітетів регіонів, шістнадцяти міст, містечок і нікому невідомих поселень, громадяни яких стали заручниками озброєних терористів, та чотирьох самопроголошених республік.
Громадянський конфлікт між українцями, спланований, проплачений і керований Росією, невпинно розкручує маховик громадянської війни. Якщо Києву не вдасться втихомирити повстання сепаратистів антитерористичними операціями після погрози Росії почати бойові дії, то вона неминуча. Але тактику АТО треба терміново міняти і переходити до невщухаючих масових точкових операцій нечисельними контр диверсійними і антитерористичними групами з добре налагодженою розвідкою.
Діючи холодом, а не вогнем, Захід надто повільно консолідується. Слабкою втіхою є те, що він вже не піддається зачаруванню тренованого кремлівського правителя, ескалаційна риторика якого тільки зростає. Його рішучість, разом із глибоким роздратуванням, швидко наростає. Третьої світової війни не буде? Відстала Росія може опинитись під тиском руйнівних і паралізуючих ланцюгових санкцій. Але так думали французи, британці, поляки перед 1 вересня 1939 року, американці - до Перл-Харбора, грузини - до килимового бомбардування Росією Горі, Зугдіді.
Стверджують, що США вигідна "сильна Росія". Як щит перед Китаєм, Іраном та підрядник США по Іраку і Афганістану. Але в існуючих сценаріях це реальне озброєння Росії. Як світового агресора. Кров українців зажене його в кут цивілізації і він буде приречено воювати до кінця.
Помилкою Заходу було будівництво центру бойової підготовки в Муліно під Нижнім Новгородом. З 2011 року тут пройшли, як стверджують у Сенаті США, підготовку "зелені чоловічки", які тепер воюють в Україні. Італійці, з цього ж року, почали збирати у Воронежі бронемашини Lince. До 2015 року планувалось випустити для "укріплення сили імперії" 1775 броньовиків. Поки що не скасований, під загрозою сплати великих штрафів, французький контракт у 1.2 млрд. євро на постачання Москві двох гвинтокрилоносців класу "Містраль". І, хоча, британський очільник МЗС Уільям Хейг заявив про "при зупинку" військової співпраці з Росією, в самому відомстві говорять ухильно про "оцінку" і "аналіз" ситуації.
Тепер ЄС треба зробити все, аби його зброя і надсучасні технології не вбивали українців. Стати рішуче на їх захист і допомогти слабкій владі налагодити дієву оборону держави.
Інші переконані, що Росія неодмінно має бути слабкою. Тобто залишитися в існуючому статусі сировинного придатку світу. Це реальність. Вона приречена в боротьбі за свою гегемонію використовувати тільки 1.5% своєї участі у світовому ВВП проти 50% США та ЄС, маючи всього 2 % малокваліфікованого світового населення. Вийти з цього "прокляття історії" мало шансів. Якщо провалля між нею і домінуючим світом поглибиться. Цей тренд домінує. Холодна війна з Росією вже на кордонах з нею. Їх непоступливість і войовничість вже перевершують СРСР.
Складається, враження, що Путін війною із Заходом, через захоплення України, запустив тренд і третього сценарію. Поступового розпаду великої російської держави, неминучої боротьби за суверенітет великого числа народів і народностей, страти ядерної зброї – єдиної глобальної цінності супердержави.
Тому, війна для Путіна тільки виглядає як спосіб швидкої реалізації мрії патріарха Кирила про "Русский мир" і завершення будівництва Третього Риму. В дійсності, вона може тільки послабити або й зовсім десуверенізувати Росію.
Пам’ятаєте, "з мечем прийдеш – від меча й загинеш".
Обама - проти Путіна. Путін - проти Брюсселю. Останнім аргументом він хоче зробити гармати. Провал женевського саміту, остаточне розчарування Путіним, невизначеність розвитку подій в підчеревині Європи, змусили Байдена терміново прибути до Києва. Тим більше, що ситуація стала драматичною. Перехідна влада не спроможна справитись із ситуацією, постійно хитається, прикінцево втрачає залишки довіри. Корупція буйно квітне у всіх царинах життя, деморалізуючи прихильників Майдану, до управління державою залучаються все більше випадкові, некомпетентні й, часто, неморальні особистості, які навперебій купують партійні квоти посад і "смотрящих".
Не вдивляйтесь в променисту посмішку заступника президента США. Як і не заспокоюйтесь теплим масажем довгого потискування рук наших можновладців. Він був у поганому настрої. Україна відступає й відступає. Не захищається і не відновлює порядок. Не використовує всі можливі ресурси для оборони країни і забезпечення територіальної цілісності. Америка за Київ воювати, певно, не буде, бо третьої світової через Україну не хоче. Треба не говорити, а діяти. США, супроти сенатора Маккейна, який вимагає у Пентагону озброїти Україну, допоможуть продуктовими пайками для армії та, іншими, суто гуманітарними, ресурсами. "Ми будемо обов’язково вводити санкції, але ви самі мусите захищати суверенітет".
Назвемо це "українським парадоксом". Путін примушує, цинічно використовуючи для цього й інструменти міжнародного права разом із ліберал-традиціоналізмом Заходу, не чинити будь-який збройний опір його військовій агресії. На першому етапі, завдяки "неогандизму" Києва, він театрально взяв Крим. На другому - готується анексувати Донбас. Нові політики підсліпувато приглядались до формування Москвою величезного "Східного троянського коня". Поки не стало очевидно, що це не звичайний сепаратизм і заохочуваний двома, вчора правлячими партіями, колабораціонізм, а реальна війна. Тільки в своїй асиметрії вона зовсім не схожа на фільми про Чапаєва і командарма Жукова. Бо розвіддиверсійні російські групи особливого призначення для виконання спеціальних завдань за межами РФ чисельністю від 400 до 6 тисяч професійних убивць, зайняли всі стратегічні пункти в двох регіонах. Швидко сформували місцеві загони бойовиків які почали активну терористичну діяльність. Генштаб Росії вже добився стратегічної переваги: супротивник не наважується чинити збройний опір, спецназ просочився глибоко в його тил, щоденно нарощується озброєний супротив сепаратистів разом із криміналітетом, цивільне населення озброюється і починає самостійно воювати з окупантами, а інша його частина – живе фобіями, некерованими протестами і "стокгольмським синдромом". Громадянська війна. Миротворча місія 80 тисячної, до зубів озброєної армії Росії, має врятувати "соотечественников и носителей русского языка" від знищення. Про це вже заявив її президент.
Зрозуміло, що треба припинити, якщо ти патріот і чесний громадянин, розмови, про пошуки миру, ведення переговорів і непротивленню силі зброї. В умовах, коли це категорично відкидається. Коли дуло автомата цілиться тобі в лоба, потрібно всім разом говорити однією мовою – військової оборони країни. Це єдиний шанс відстояти суверенність і свободу її громадян та прискорити рішучі дії Заходу по зупиненню Росії. Потрібно якнайшвидше прийняти рішення і збудувати на конфліктному кордоні воєнно-стратегічну огорожу, яка унеможливить наступну катастрофу.
Турчинов терміново відновив непрацюючу АТО. Яценюк - промовчав. Харківська міська рада вимагає закону про референдум, який буде забезпечувати "Харківська народна республіка". Лавров заявив, що "російська армія готова нанести удар по Україні", а Шойгу почав масштабні батальйонні навчання безпосередньо на кордоні з Україною. Тимошенко говорить "про взаєморозуміння" із сепаратистами, і в чомусь знайшла з ними "порозуміння". Порошенко мовчить і теж хоче переговорів. Попри все, на нього працюють помилки і провали Уряду його основного суперника. Тігіпко оголосив війну ПР. З якою реально програмою вони обираються на посаду глави держави?
Байден повернувся у Вашингтон. Найшвидше, добре розчарованим. Єдності політичної еліти немає, стратегія управління кризою відсутня. Пріоритети викривлені. Армія, спецслужби і міліція не готові виконувати свої функції. Сепаратисти нарощують наступ. Влада не використовує жодної переваги на її боці.
Інерція спокою заколисує. Та за його лаштунками вже піднімається буревій. Здача Криму глибоко деморалізувала суспільство і воно про це заявить у виборчих скриньок. Це драма, на жаль, не перетворила ще населення в громадян, які могли би швидко стати нацією. Політики не зрозуміли, що зараз головне не виборча боротьба під гаслами реформ, а збереження державності українців. У закритих кабінетах вони втаємничили політику прийняття рішень, припинили широкий, відкритий діалог із суспільством, проголошують плани, які не виконують, ділять і ділять посади на тлі агресивної окупації Росії.
Вони бояться Майдану, який щодня нагадує їм про силу народу опаленими в квітах барикадами в центрі країни древніх русичів. Тому формують уряд з його активістів, які десь загубились в анфіладах бюрократичних тенет влади. Антикризова програма по відновленню дієздатності і суверенної цілісності країни до цього часу навіть не обговорювалась. Поточні ситуації визначають зовнішня нестабільність, волатильність ринків, випадковості і щоденний штурм нових проблем та втеча від старих.
Вони чомусь бояться Росії. Тому не наважуються на жорстке протистояння, ліквідацію терористів і очевидних бандитів та військову мобілізацію суспільства. Це єдина і, по своєму, унікальна можливість його консолідувати проти зовнішнього ворога, переклавши на того всю відповідальність за кризу в державі. Головне, - об’єднати громадянське суспільство на захист державності і остаточний відрив від радянського Союзу в особі нової імперії. Тим більше, опираючись на дієву підтримку, пробудженого ревом північного ведмедя, Заходу.
Бояться перейти хитку межу між виборцями і патріотами. Вибори президента, за заявою Охендовського, "відбудуться при любій погоді". Вони і є зараз істинною ціною обережності, пасивності і відступу партійного уряду. Юлія Тимошенко, як його єдиний реальний кандидат, розуміє всю небезпеку відмови від військово-оборонної, рішучої політики "своїх", разом із свободівцями, на Східному фронті та можливого провалу невдало, непрофесійно розпіареної АТО. Тому, час-від-часу змушена здійснювати "чартерні акції" які мають, з одного боку, показати її готовність і здатність, як майбутнього президента, битись за Україну з Путіним, а з другого – вміння проводити "прямі політичні переговори" з сепаратистами.
Уряд слабкий не тому, що не ідеально призначений, а тому, що слабкий, бездієвий і самозакоханий.
І все ж. Їх варто якось зрозуміти. Аби підтримувати ці надто слабкі, але єдино можливі для них, зусилля. Саме він не піде, ротації проводити не зможе в силу повної залежності від попередніх таємних домовленостей. Це тільки демократія слів, а система "колективного Януковича" робить неможливим будь-які переміни. Тому, Уряд і допустив фундаментальну помилку і не ввів у нього політиків Сходу, що могло би зняти напругу і створити умови для реальних перемовин.
Нам треба зберегти і, одночасно, змінити країну. Іншого ресурсу, політичного, економічного і ментального, немає. Треба відкинути ілюзії, самовпевненість і тиснути на владу для активізації її дій, одночасно висловлюючи її повну підтримку в цьому напрямку.
Як діяти? Чи чекати, що інші сили і обставини змінять ситуацію?
Відвернути загрозу розпаду України через військову агресію Росії можуть тільки Збройні Сили. В існуючих умовах - спільно з озброєним цивільним населенням – народним ополченням. На тлі нарощування різноманітного сучасного озброєння в сепаратистів, кримінальних угрупувань, нестабільних суб’єктів, влада мусить відкрито заявити, що вона готова дозволити громадянам самостійно захищати рубежі країни, своє життя і свободу, власність і близьких від будь-яких злочинних озброєних посягань. Або публічно й мотивовано відмовити в цьому виборцям і взяти на себе відповідальність та визначити її терміни. Для зміни влади і створення військово-політичного уряду. В іншому випадку процес самоозброєння суспільства буде відбуватись стихійно, а при реальній загрозі окупації він набуде ще й екстремального характеру. Потрібно максимально поширити досвід Коломойського та ідею Яроша по формуванню ветеранських загонів "Дніпро" і "Донбас" із місцевих, колишніх військових. Відкрити центри по навчанню володінню зброєю і тактичними навичками ведення бойових дій в міських умовах та на відкритій місцевості, офіційно закріпивши за такими суб’єктами автоматичну зброю та інші військові аксесуари разом із усім необхідним для участі в обороні.
Модернізація Збройних Сил вимагає значних фінансів для компенсації ризиків військовослужбовців та забезпечення їх усім необхідним. Значну частину ресурсів можуть надати США і НАТО: пальне, допоміжну техніку, бронежилети, тактичне спорядження, медикаменти, продовольство тощо. Решту потрібно закуповувати. У тому числі й у національного ВПК.
МВФ та інші західні інвестори, кредитори і держави гроші вперто не дають. Зрозуміло чому. Втрата Криму, можлива втрата Сходу робить Україну некредитоздатною і не спроможною до проведення очікуваних системних реформ. Тому, влада мусить іти на війну.
Можливо ввести військовий податок. На манер СРСР в 1942-1943 роках. Але це надзвичайно ризиковано на тлі існуючої драконівської податкової системи, від співпраці з якою всі ухиляються. Цілком реально повернутись до ідеї військово-податкової поштової марки, яка вперше була застосована в Третій Карлістській війні Іспанією в 1874 році і масово використовувалась у Першій світовій. Мається на увазі обкласти невеликим воєнним збором якусь частину споживання.
Уряду варто наважитись діяти асиметрично. Треба оголосити воєнну амністію капіталів.
Не лякайтесь і не намагайтесь інтенсивно перечитувати свої конспекти.
Мета – швидко залучити у військову казну непомірні для бюджету кошти. У тому числі і в іноземній валюті. Мільярдів 25-50. Одночасно, перетворити добровільних інвесторів – платників цього податку, у відповідальних патріотів. Вони з цього часу особисто будуть зацікавлені в перемозі і відновленню суверенітету та стабільності.
Головне – принципи.
Амністії підлягають усі, без виключення, капітали. Окрім отриманих злочинним шляхом. Встановлення злочинного походження капіталів вирішується тільки після факту порушення кримінальної справи у зв’язку з вчиненням конкретного злочину. Як одна із необхідних слідчих дій.
"Сім’я" змусила абсолютну більшість бізнесу сховатись у тінь, хоча вони приречено, під контролем ДПА, платити, через спеціальні "площадки", значні податки з валового обігу. Всі чекають подібного діалогу з державою. В сучасних реаліях усі хочуть працювати і жити відкрито, згідно справедливих правил.
Платнику такого податку, в порядку амністії, законом гарантується конфіденційність, легалізація сум після сплати податку від імені держави, заборона додаткових перевірок, переслідувань і використання цього факту для обмеження його громадянських прав і свобод.
Також гарантується вільне управління легалізованим капіталом: інвестування, вчинення будь-яких цивільно-правових угод, його експорт в повній або обмеженій частині.
Механізм. З банківських депозитів: в Україні – 5%, іноземних – 15%. Сплату воєнного податку банки роблять самостійно, попередивши про це клієнта.
З готівки, яка може прийматися в обмін на депозитні сертифікати або під спеціальну програму НБУ, з вкладів на депозити – 12%.
Можливо, з цією метою провести законом добровільну процедуру доприватизації, реєстрації нерухомості з юридичних на фізичних осіб, тощо.
Зрозуміло, це далеко не єдина ідея, яка може обговорюватись Урядом і Радбезом для подолання надзвичайної кризи: соціально-економічної тісно зрощеної із важкою загрозою державності. Владі треба їх почути, оцінити. Кращі взяти терміново на озброєння. У будь-якому випадку, вона не має права бути пасивною, глухою і надмірно самодостатньою.
P.S. Ви просили мене в коментах давати поради, менше критикувати. Виправляюсь.
Джерело